Вимикається світло, з неба зникають зорі, горизонт обмежується дерев’яними стінами труни і все, що від тебе залишається – твоє ім’я на могильній плиті. Завіса. Вистава закінчилась. Люди розходяться хто куди, зберігаючи в собі лише відлуння вражень від твого життя. Таким чином, ти вкотре доведеш мені, що життя – це театр, і я знову погоджуся, за винятком лише того, що в житті не буває антрактів.Знайомство з тобою було для мене чимось надзвичайним, я б навіть сказав, що я народився на світ в той момент, коли вперше тебе побачив. Я був ніким, а ти був мною, і це означає, що мене як такого ніколи не було і немає, і що ти втілив собою мене, заповнивши ту порожнечу, що носила моє ім’я. Це схоже на чистий аркуш паперу, що в один момент починає заповнюватись моїми письменами, набуваючи сутності свого існування в романтичному образі рукопису. От тільки аркуш паперу може бути чорновим, а людина?..Скільки людей таким чином було зім’ято і викинуто до сміттєвої корзини безнадійності і злиднів? І чи можна чекати від цих людей людяності, якщо напередодні вони були насильно позбавлені звання «людини», і тому чекати людяності від того, хто формально людиною не являється є абсурдно?
Самотні і обездолені, ми сидимо вдома перед телевізором і сліпо надіємося на те, що хтось вищий, хтось сильніший, той, хто опустив нас до життя такого, раптом наше життя покращить, не задумуючись над тим сумним фактом, що ми є нікому не потрібні зім’яті чорнові аркуші паперу. Але тільки ми дозволили собою скористатися, тільки ми розверзли свої душі перед людьми, які не бажали розділити своє щастя, свій комфорт із нами. І от ми покинуті, ми ніхто. Та чи винні ми в цьому? Чи винна людина в тому, що створена бути щирою, створена любити собі подібних і чекати від них взаємності?
Повага і прагнення до співіснування з собі подібними – це людяність. Людина не була створена в одиничному числі: для Адама була створена Єва, і обоє вони постали символом людського начала, людської природи. Вони ніби доповнили одне одного, позбавили один одного від самотності, ставши початком для всієї людської породи. У всіх один біль – самотність. Самотня людина страждає, і тому шукає співчуття, шукає руки, здатної повернути її до життя. А що таке співчуття? Це, насправді, теж є людяність: здатність відчувати біль іншої людини, здатність розуміти її переживання, здатність розділяти її радість.
Людина слабка по своїй природі, тому що життя її не вічне, і життя людини не вічне, тому що вона слабка. Саме тому, коли людина шукає когось, хто міг би розділити її слабкість, але не знаходить нікого, натикаючись при цьому тільки на байдужість, обман і жорстокість, душа цієї людини черствіє, і вона сама стає байдужою, брехливою і жорстокою. Це суть виховання. І коли тепер вже в цієї людини інші будуть шукати співчуття, – у відповідь його не отримають.
І тому так багато нас, обездолених і злиденних, потопаючих, що хапаються за соломинку надії на краще. Але це «краще» ніколи не настане, якщо ми не зрозуміємо, що кожен із нас є ключем один від одного, якщо ми не зрозуміємо, що всім іншим болить так само як і нам самим. Ми звикли крокувати по головах і душах оточуючих нас людей в гонитві за щастям, та тільки потім, коли вже пізно, починаємо розуміти, що щастя треба було шукати серед тих, кого ми втоптали в землю. Трохи людяності, трохи почуттів, трохи любові, і тоді не треба буде нікуди ходити в пошуках щастя, тому що воно заховано в нас самих, потрібно тільки вміти ним ділитись, потрібно тільки трохи людяності.
Людяність – це ти і я, що йдемо назустріч один одному, людяність – це рука дитини охоплена рукою батьків, людяність – це застиглі обійми двох замерзлих намертво…
Ти простягнув мені руку співчуття, – і в моїх очах відбилось те, що одного разу я побачив в твоїх. І якщо тебе або мене завтра не стане, – той, хто залишиться, збереже в собі не пам’ять, а життя, тому що життя – це і є пам’ять, життя це відтворювані нами спогади про кожну мить існування тих, хто був таким дорогим для нас.
Відкрий очі. Дивись, – перед тобою людина, а ти є ключ від неї. Відчини.
Стрижак Владислав Михайлович
Київська обл., Переяслав-Хмельницький р-н., с. Студеники
