Хуей Ши: представник діалектики в ранній китайській філософії

Хуей Ши (народився 380 р. до н. е., Сун, сучасний Хенань, Китай) – видатний китайський філософ, один із найвідоміших представників ранньої школи діалектики. Його творчість зосереджувалась на аналізі значення слів та парадоксальних твердженнях, що демонстрували складність взаємозв’язку між мовою та дійсністю. Незважаючи на те, що його праці були орієнтовані на логічний аналіз, традиційна китайська філософія, перш за все, стурбована етикою та правильним урядуванням, мало приділяла їм менше уваги. Проте сучасні дослідження виявили паралелі між його ідеями та розробками західних мислителів, зокрема парадоксами Зенона Елейського.

Філософія та діалектика Хуей Ши

Основним твором, який приніс йому визнання, є збірка, відома як «Десять парадоксів», цитована в даоському творі «Чжуан-цзи». У цих парадоксах Хуей Ши аналізує проблеми семантики й категорій, демонструючи, що поняття можуть мати внутрішню суперечність. Наприклад, його перший парадокс стверджує, що «найбільше не має нічого в собі і називається великою одиницею, а найменше не має нічого в собі і називається маленькою одиницею». Цей аргумент ілюструє відмінність між універсальним поняттям (наприклад, «кінь») та його конкретною характеристикою (наприклад, «білий кінь»), підкреслюючи, що індивідуальні властивості не завжди узагальнюються в загальне поняття.

Хуей Ши займає особливе місце серед давньокитайських мислителів завдяки своїй схильності до аналізу мови. У класичних джерелах, таких як «Хань Фейзі», «Сюнь-цзи» та «Лушічуньцю», його образ змінюється – від недовірливого софіста до вправного аналога, що висвітлює складність логічних суджень.

Хоча школа діалектики, до якої належав Хуей Ши, мала обмежений вплив протягом століть після його життя, його ідеї пережили своє відродження в сучасних наукових дослідженнях логіки, мови та філософії. Він досліджував проблеми, які актуальні і сьогодні – як саме мова формує наше розуміння дійсності, які критерії дозволяють розрізняти суттєвість та поверхневість понять. Таким чином, його дискурси сприяють діалогу між східною та західною традиціями мислення.

Іван Гудзенко