Прості люди звикли до того, що монахи та ченці відмовляються від життєвих розкошей та задоволень. Вони можуть бачити, як монахи носять ланцюги або чують про аскетів, які замикаються в клітках. Але стояння на стовпі безперечно привернуло їхню увагу.
Відзначають Симеона Стовпника Старшого (бл. 389-459 рр. н. е.) як першого стовпника, який віддався Богу. Колишній пастух, був вигнаний з монастиря через свій незвичайний спосіб аскетизму. Перейшовши до ізоляції, він став проживати у пустелі, прив’язаний до важкого каменю в порожній цистерні. Обравши колону у сирійській пустелі поблизу Антіохії, він стояв на ній день у день, привертаючи увагу своїм неординарним життям. Згодом він побудував свою колону ще вище, наблизивши її до Бога на 16 метрів від землі. Протримавшись таким чином протягом 30 років, він збудував міцний рух стовпників, який тривав і у XI столітті. Після смерті Симеона, місце його життя перетворилося на місце паломництва з церквою, монастирем і базиліками, зведеними навколо оригінальної колони.
Даниїл Стовпник (помер 493 р. н. е.) став одним із найвидатніших наступників Симеона Стовпника. Обравши собі оселю поблизу Константинополя, Даниїл не дозволяв своєму хиткому становищу заважати йому активно брати участь у церковних дебатах. Даниїл розширив рамки стилістичного руху, відділившись від колоніальної парадигми на користь дендритів – ченців, що вирішили жити на дереві, а не на колоні. Ці нові рухи стали частиною напряму апофатичного богослів’я, яке стверджувало, що можна пізнати і зрозуміти Бога через особистий досвід, відкинувши всі світські перешкоди.
Симеон Стовпник і Даниїл Стовпник відіграли важливу роль у розвитку аскетичних практик та духовної культури свого часу. Їхні зусилля сприяли появі руху стовпників і дендритів, які відкрили нові шляхи самопізнання та духовного зростання через відмову від світських перешкод. Ці фігури залишили слід у історії релігійної мистецтва та практики, нагадуючи нам про значення самовідданості та пошуку внутрішнього світла у відданому житті.
Іван Гудзенко
