Священство – це одне із семи Таїнств Церкви Христової, яке формувалося в ранньохристиянський період (І-ІІІ століття нашої ери). У цьому Таїнстві при ініціації людини та покладання рук єпископа у невидимий спосіб сходить дар благодаті Святого Духа, що наділяє силою священика у звершенні особливих священнодій та обрядів. Звершення Таїнства Священства має право здійснювати єпископ як провідник благодатних дарів Святого Духа, в якого є апостольське наступництво. Для більш детального огляду спробуємо прослідкувати ступінчастість кліру в самій хіротонії, а також яким чином вона здійснюється.
Існують три ступені вищого кліру в церквах східного обряду (православна, греко-католицька). Першу ступінь займає диякон, другу – пресвітер, третю – єпископ. Диякон (διάκονος-служитель) обмежений деякими функціями: допомога пресвітеру в час звершення таїнств, служіння при престолі, пресвітер (у перекладі з грецької πρεσβύτερος— старійшина) може звершувати усі священнодії, крім Таїнства Священства. Єпископ (επίσκοπος — наглядач) наділений більшими повноваженнями ніж пресвітер, якому надане право не тільки звершувати таїнства, але здійснювати посвяту осіб, які виявляють добру волю стати майбутніми служителями Церкви.
Ставлеником здійснюється проходження святого Таїнства Сповіді в єпархіального духівника, потім дається довічна життєва клятва на служіння Богу, дотриманням християнської доктрини, з не відходженням від божественної Істини. Потім йде сам процес перед хіротонією: духівник оголошує єпископу, що даний кандидат є гідним для того, щоб прийняти сан священика.
На відміну від православ’я, протестантські домінації вважають, що таке апостольське наступництво та хіротонія не є біблійними і значно відрізняються від вчення історичних церков. В католицизмі є своя відмінність у таїнстві: єпископ помазує руки священиків святим миром, після чого неопресвітери звершують Євхаристію. Зауважмо, в православ’ї такого немає.
Пегас