Народився взимку 1949 року в японському селищі Каяко, розташованому поблизу Кіото. зайняття чоловіків в основному базувалося на буддійському просвітництві. Батько Харукі – вчитель японської мови та літератури. Його дідусь – буддійський служитель.
Дитячі роки минули у припортовому містечку Кобє. Його захоплювала американська та європейська література, музика. У 1968 році – поступив в Університет Васєда, обравши спеціальність «класична драма». Не мав надто сильної тяги до старих сценаріїв, а тому доводилось сумувати. Отримує ступінь сучасної драматургії по завершенні навчання в університеті. Є противником в’єтнамської війни.
У 1971 році – одружився на однокласниці Йоко Такахасі. З 1974 року займається бізнес-справою, відкривши джаз-бар (захоплення цією музикою). Робота в закладі тривала сім років. дивлячись на бейсбольний матч, Хпрукі прийшла в голову чудова думка: чи не використати свій заклад для письменницької роботи. З – під пера виходить перша повість «Слухай пісню вітра» , публікація якої закінчилася 1979 року. Отримує дві літературні премії «Гудзосідзін-се» та «Ному» (ця від літературознавчого журналу «Бунгєй»). Книга увійшла до так званої «Трилогії щура». Оскільки стиль книги не дуже сподобався іноземним читачам, Муракамі думає про них як слабких та негідних.
У 1980 році – виходить повість «Пінбол 1973», а через два роки – роман «Полювання на вівці» (за нього отримав премію «Нома»). Таким чином розпочалася його кар’єра як майбутнього японського письменника. Харукі продає бар, зосереджуючись на літературній діяльності. За допомогою гонорарів мандрує усій Європі та Америці. У 1996 році повертається на рідну батьківщину Ще перед своїм від’їздом зробив кілька публікацій, які представлені розповідями: «Повільним човником в Китай», «Хороший день для кенгуру», «Світлячок, спалити сарай та інші історії», книжкою з казками «Різдво овечки», романом жанру фентезі «Країна Чудес без гальм та Кінець Світу» (переклад двадцяти мов світу). За останню отримує премію Дзюньтіро Танідзакі.
Подорожуючи Грецією та Італією, пише роман «Норвезький ліс». Тираж склав два мільйони екземплярів. Європа та США назвали його культовим. Завдяки цьому роману здобув світову славу. У 1988 році – приїхав у Лондон, де дописує останню трилогію роману під назвоюю «Денс, Денс, Денс». З 1990 року в Японії з’являється збірник «Відповідний удар телепузиків». З 1991 року в університеті Прінстона (США). Призначається на посаду після отриманого ступеня адьюнкт-професора. Найбільший восьмитомний збірник Муракамі випустили через десять років. Довгий час живе в США. Перебування у цій країні навіяли ностальгію за рідною Японією, про яку і сам бажав розповісти, і не тільки про неї, жителів, чого раніше не робив. В одному з інтерв’ю зізнається в тому, що залишення рідної батьківщини можна здалеку по-справжньому оцінювати її.
Після переїзду в штат Каліфорнія 1992 року Харукі займається читанням лекцій із сучасної літератури в університеті імені Говарда Тафта. У цьому ж році в Японії виходить роман «До півдня від кордону, на захід від сонця» (історія твору торкається особистого життя автора). З 1994 року місто Токіо побачило містичний роман «Хроніки Заводного Птаха» — один із складних творчих доробків Муракамі. У 1995 році японське Кобє охопив землетрус і здійснена газова атака організації «Аум Сінрікйо» Повертається в Японію 1996 року. Живе в столиці – Токіо. Написав документальні твори, що ґрунтуються на трагічних подіях «Підземка», а також «Край обітований» . Публікує роман «Мій улюблений Sputnik» та збірку «Усі божі діти можуть танцювати» в 1999 році. У 2001 – Муракамі разом із сім’єю оселився в Оісо. Публікує двотомний роман «Кафка на пляжі», котрий високо відмітила Всесвітня премія фентезі.
У 2005 році – на світ з’являється збірник «Токійські легенди», з 2007 – мемуари «Про що я кажу, коли кажу про біг», тоді ж як 2009 – трилогія «1Q84» (торкалася релігійного екстремізму та іншого), а 2013 року – філософська драма «Безколірний Цукуру Тадзакі та його роки мандрувань». У 2014 році Муракамі укладає збірник розповідей «Чоловіки без жінок» (проблематика відношень між статтями, втрати та знайдення). Займається японським перекладом творів авторів Європи, зокрема Раймонда Карвера, Трумана Капоте, Джона Ірвінга, Урсули Лє Гуні. Переклав роман «Над прірвою у ржі» європейського письмениика Селінджера, тим самим побивши усі можливі рекорди продажу перекладу літератури на японську мову на початку ХХІ століття.
Він ніколи не розлучався, перебуваючи сорок років у спільному подружньому житті з Йоко Тахасі – співачкою та акторкою. У них немає дітей. Тридцяти трьох річний Муракамі кидає куріння і переходить на здоровий спосіб життя. Спорт стає його улюбленим хобі: плавання, бейсбол, марафон.
Цікавиться західною культурою і реалізовує декілька фотоальбомів та путівників . Видає двотомну книгу «Джазові портрети». Есе переставлені літературними ілюстраціями до виставки картин з музикантами у виконанні кінорежисера та сценариста Макото Вади. У колекції Муракамі знаходилось сорок тисяч музичних пластинок.
У 2016 році йому вручили літературну премію імені Ганса Крістіана Андерсена, оскільки Муракамі зумів поєднати класичну повість, поп-культуру, японську традицію, фантастичний реалізм та філософський роздум. Найбільшою мрією Харукамі є отримання Нобелівської премії з літератури, в тім її отримав співак Боб Ділан. 2017 рік не виявився вдалим щодо вручення літературних премій. Її чомусь приписали іншому японському письменнику Кадзуо Ісігурі. Наступний роман «Вбивство командора» нараховував один мільйон екземплярів.
Пегас
