Обов’язки та ритуальна функція
Основною функцією Харона було переправляння душ тих, хто помер і був належно похований. Перевізник приймав душу лише тоді, коли вона мала монету, драхму, яку клали покійному до рота або на очі як плату за прохід. Це був обов’язковий елемент поховального обряду, адже душі, які не мали плати, були змушені вічно блукати берегами ріки без права на спокій.
Образ Харона в античному мистецтві та літературі
Перші зображення Харона з’являються приблизно у 500 році до н. е. на аттичних вазах. Його постать передають як похмурого, виснаженого старця з веслом або ж гарпуном, символом його ремесла. У цьому вигляді Харон виглядає не як бог, а як приречений слуга смерті, без емоцій, без волі, із суворо визначеною роллю.
У літературі Харон має кілька важливих появ. У комедії Арістофана «Жаби» (406 р. до н. е.) він представлений у гумористичному світлі, перевозячи Діоніса до підземного світу. У VI книзі «Енеїди» Вергілія (I століття до н. е.) Харон з’являється як гнівний перевізник, який відмовляється приймати живих. Його зображення в поемі наповнене серйозністю та урочистістю. Лукіан з Самосати, сатирик ІІ століття н. е., часто звертався до Харона у своїх філософсько-комічних діалогах, де перевізник виступає свідком людських безглуздостей і марнославства.
Переосмислення образу Харона в новіші часи
З плином століть Харон трансформувався з міфологічного персонажа в символ самої смерті. У середньовічному та новітньому грецькому фольклорі він отримав ім’я Харос або Харонтас і постає як ангел смерті, який приходить по душу людини в момент її смерті. У цьому образі зберігається первинна сутність Харона як посередника між життям і потойбіччям.
Іван Гудзенко
