Народилася навесні 1347 року в місті Сієна (Італія) у сім’ї ремісника. Батько Якопо де Бенінкаса займався фарбуванням тканин, залучаючи до свого підприємства синів. Матір – Лапа П’яченті була дочкою поета. В молодого подружжя було двадцять дві дитини, а потім народилися двійнята – дівчинки: Катерина та Джованна, із цих двох вдалося вижити першій.
У шестирічному віці дівчинка стала свідком видіння Христа, що в славі сидів разом з апостолами Петром, Павлом та Іваном. У семирічному віці вона дала клятву своє життя присвятити на служіння Богу. Шістнадцятирічну дочку матір намагалася видати заміж за чоловіка, який втратив жінку під час пологів. Будучи категоричною, Катерина дотримується суворого посту. До того матір ще більше розчарувалася вчинком своєї доньки, коли та поголила волосся за порадою двоюрідного брата Томаззо з ордену домініканців.
У 1374 році прибуває у Флоренцію, щоб домовитися з домініканською владою Генерального капітулу. Існує припущення щодо зустрічі Катерини з Раймоном Капуанським – майбутнім її духовним наставником, домініканцем. Здійснює подорож у північну та центральну частину Італії, відстоює реформи духовенства, даючи поради: покаяння та оновлення – шлях до повної любові Божої.
З 1375 року – завдяки своєму впливу в місті Піза зуміла об’єднати сили проти аптипапської ліги. Нею також був підтриманий новий хрестовий похід. Саме тут нею були отримані під час молитовного екстазу – стигмати. У своїх листах черниця закликала до миру республік та князівств в Італії. Їй вдалося переконати папу римського повернутися з французького міста Авіньйону в Рим. Вона звертається з проханнями аби папа Григорій ХІ почав реформи духовенства та Папської області. Папа вислухавши уважно прохання Катерини Сієнської повертається до Риму у 1377 році.
У цьому ж році нею засновується жіночий монастир із суворим правилами. Займалася місіонерською та проповідницькою діяльністю в Рокка д’Орчі. Цього року переживає містичний досвід, пише «Діалог». З 1377-1378 років при заключенні миру між Флоренцією та Римом майже не загинула в результаті повстання та насилля. Та зрештою влітку 1378 року місія, покладена на неї папою Григорієм була виконана, нарешті дві держави уклали мирний договір.
Восени 1378 року – переконує в легітимності папи Урбана VІ перед дворянами, кардиналами в Римі, щоб призупинити «Західний розкол», тому пише листи і переконує окремих осіб у цьому. Вона не боїться французького короля і відкрито в листі нагадує, що його влада – мета загарбництва людей як свою власність, коли правитель робить із себе Бога, а це перед усім монархія, яку подарував Господь.
Катерина суворо стримувала себе. Кожен день отримувала Святе Причастя. Такий піст не міг бути схвалений духовенством та сестрами. Духовні настанови Катерині давав отець Раймонд, намагаючись переконати її споживати їжу. З 1380 року – Катерина захворіла, не приймаючи їжі та води, не відчувала власних ніг. Наприкінці весни 1380 року тридцятирічна черниця після масивного інсульту померла. В 1461 році канонізована католицькою церквою в рангу святих.
У 1970 році визнана в титулі «вчитель церкви».
Католицька церква вшановує святу Катерину Сієнську 29 квітня. Вона є небесною захисницею медсестр.
Пегас
