Історія релігій

Карраміти

Карраміти (кармати) – одна із ісламських шкіл ісмаїлітського відгалуження періоду з року хіджри (ІХ століття нашої ери). Даний термін застосовували до тих, які приймали ісмаїлізм. Основоположником течії є Хамдан Кармат Ашат – лідер руху району Савад, що в Куфі та в іншій південній частині Іраку. Дуже швидко ним було зібрано багато прозелітів, котрих назвали караміти.

Термін насамперед прижився в ісламітських групах, не створених Хамданом. У Бахрейні ісмаїліти з деякими дисидентами ісламських груп Іраку, Сирії, Персії, на відміну ісмаїлітів-фатімідів не визнають законності імамату ісмаїлітських лідерів з фатімідськими імамами-халіфами.

Карраміти

Поява ісмаїлітів- карматів в Персії, у містах Джібал та Хосран датується кінцем 4 року хіджри (Х століття нашої ери). Дуже важлива роль була зіграна іранськими ісмаїлітами, зокрема Абу Хатімом Разі та Насафі у ранньому розвитку ісмаїлітського мислення, вони якраз відносилися до гілки карматського ісмаїлізму. До того ісмаїлізм-кармат представлений мислителем Абу Якубом Сіджістані.

Сам термін в період середньовіччя використовувався полемістами-сунітами, улямами, істориками, тими, хто зводив наклеп на ісмаїлізм. Головним центром поширення ісмаїлітської громади стає Південний Ірак. Щодо ранньої історії ісмаїлізму та групи практично мало що відомо.

Йдеться  також про відколені дві групи від прихильників імамату в Куфі, в момент смерті імама Джафара ал-Садіка 148 року за хіджрою (765 рік нашої ери).  Через відсутність достовірного джерела, історію ісмаїлізму покрило темрявою. Із головних джерел маємо посилання на  ересіографи імама, інформацію, яка вказує на визнання імамату Імама Ісмаїла Джафара (син імама Джафара ал-Садіка), переданий Мухаммаду Ісмаїлу, якого потім називатимуть Ісмаїлом Джафаром ал-Садіком. Відтак цю групу стали називати Мубаракією (благословенною). Останній імам Мухаммад Ісмаїл помирає в місті Хузістан в період правління халіфата Харуна ал-Рашіда (датується 170-193 роками хіджри, що відповідає 786-809 року нашої ери). Зі смертю імама в русі мубаракії відбувся розкол на дві групи.

Маленькою незначною групою робилася спроба визнавання імамату Мухаммада Ісмаїла, котра втілилася завдяки Абдаллаху ал-Махді – головному лідеру ісмаїлітського руху, основоположника Фатімідського халіфату, яким не вимагалося нічого собі та предкам імамату ісмаїлітів. До другої групи відносилися мубаракії як категоричні люди з не визнанням смерті імама Мухаммада Ісмаїла.

Дана група – попередники карматів, нею визнавався імам Мухаммад як останній із семи, явлення котрого має відбутися  під видом Махді, яким буде заповнена земля правосуддям. Коли ж власне з’являються ісмаїліти? На історичній арені течія виникає із середини 3 року хіджри (ІХ століття нашої ери), в ході створення динамічної організації, котрою проводиться заклик (да’ва), місіонерство (да’і).

Ми можемо зробити розрізнення централізованого керівництва, яке діючи таємно, зосереджувалося в Аскар Мукрамі, в сирійській Саламійї.  Щодо ісмаїлітського заклику 3 року за хіджрою (ІХ століття) існує думка що визначеної релігійної функції та генеалогії центральних лідерів як відповідальних за організацію, напрямок руху, що в першу чергу привертає увагу чиновників-аббасидів, громадськість, називаючись карамітою.

Наявна коротка версія ісмаїлітів щодо цих подій, яку створили фатімідські халіфи, мусталітське та таййібітське місіонерство, Ідріс Імад ал-Дін (смерть датується 872 роком за хіджрою (1468 рік)) в четвертому томі книги «Спати восени» здійснює детальний опис. Антиісламську ж версію підтримували полемісти Різам з Шаріфом Аху Мухсіном, істориками Давадарі, Нуваврі, Макрізі. Табарі згадує про фазу створення карматського руху в Іраку.

Місіонерська діяльність Хамдана Карматабула розпочата у 261 році за хіджрою (874-875 роки нашої ери) або ще раніше, коли Хамдан Кармат розпочав місіонерську діяльність в Іраку. Хамдан стає ісмаїлітом завдяки заклику Хусайна Ахвазі, відправленого до південного Іраку центральними ісмаїлітськими лідерами. Заклик організовувався Хамданом у районі Саваді, що в Куфі та інших частинах південного Іраку.

Головний штаб Хамдана розташовувався в поселенні Калвад, що неподалік Багдаду з прийняттям влади центральних лідерів, з якими заводив розмову, а самі вони залишалися таємницею. Найбільшого успіху Хамдан здобуває при повстанні в Занджі. П’ятнадцять років південний Ірак перебував під терором та відвертав увагу аббасидів – чиновників від Багдаду. Після того кількість карматів зросла, Хамдан почав діяти. У 267 році за хіджрою (880 рік нашої ери) було заключено невдалий союз з Алі Муххамадом – лідером Занджа.

Кармати Іраку були обкладені великими податками, п’яту ж частину доходу зберігали для пришестя Месії. У 277 році хіджри (890-891 року) для карматів побудовано міцну фортецю, котра заміняє притулок біля Куфи.  Рух кармітів старався уникати сповіщень Аббасидів щодо ефективного контролю південного Іраку з початку повстання у Занджі. У 278 році за хіджрою (891-892 року нашої ери) у Табарі спостерігалася діяльність релігійної групи в поселенні навколо міста Куфа, саме тоді багдадськими чиновниками почала розумітися небезпека карматів через інформування їх самих.

У 284 році за хіджрою (відповідає 897 року нашої ери) проти суспільного протесту карматів ніяких мір не застосовували. Проте у 287-289 роках за хіджрою (900-902 рокам нашої ери) халіфом ал-Мутазідом в Іраку придушуються три їхні повстання.

Абу Саїдом Джанабі з південної Персії до Бахрейну був відправлений Хамдан.  Згідно джерел, перед Абу Саїдом був Абу Закарія Замамі. До 286 року хіджри (899 року нашої ери) ним підпорядковане місто Бахрейн, тоді ж як в Басрі залишалося тривожне становище. Кармати стали контролювати такими областями як Ямам та Оман. У 260 році хіджри (873-874 рік нашої ери) з початком діяльності  карматів, центральними лідерами відправлено місіонерів в частини західно-центральної та північно-західної Персії, здійснюючи поширення від Хосрана до самої Трансоксіанії.

У 286 році хіджри (899 рік нашої ери) з’являється шиїзм. Кармати обмежилися імами, їхня чисельність складала не більше семи, а це в основному імам Алі Абу Таліб, Мухаммад Ісмаїл – останній сьомий імам – Масіах. Саме тому центральна тема карамітів – очікування пришестя імама Мухаммада Ісмаїла, через якого має закінчитися ера Ісламу та проголошена істина попередніх релігій.

Віра в Месію – імама Мухаммада Ісмаїла як не дивно підтверджується  ісмаїлітськими джерелами, які відносять до часу правління не Фатімідів. У 286 році хіджри (899 року нашої ери) центр ісмаїлітів очолюється халіфом Ал-Махді. Ретельно перевіривши з центрального штабу  богословські настанови, Хамдан помічає у них зміни. З розпорядження Хамдана у Саламію направляється Абдана для того, щоб дізнатися про такі зміни. Хамдан дізнається про те, що новим керівником вимагається імамат своїм попередникам, які стали панувати після Мухаммада Ісмаїла.

Здається, що тими церковними керівниками до реформи ал-Махді прийнято доках (худжу) відсутнього імама і за його посередності здійснювалося встановлення контакту з прихованим Масіхом.  Реформою ал-Махді мало бути перекреслене месіанство Мухаммада Ісмаїла як першопочаткової точки в імамітському вченні, яке провели попередні ісмаїліти.

Керівниками карматів здійснювалося відвернення від відданості центральному керівництві, коли Абдан повернувся з Саламії. Зібравши місіонерів  Хамдан віддав повеління призупинити заклики в околицях. Поїхавши в Калваду, Хамдан десь зник. Аюдана за невідомих обставин вбивають. Був вбитий місіонером в Іраку на ім’я Зікравайх Міхравайх.

До початку Зікравайх з прихильниками віддано служили центральному керівництву, але розуміючи, що їх чекає за вбивство Абдана, переховується внаслідок втечі. Внаслідок смертей Абдана, а потім Хамдана почалися безлади, богословська криза. Становище вдалося налагодити племіннику Абдана – Ісі бен Мусі та відновити заклик в ім’я Мухаммада Ісмаїла – імама. Вижити карматам все таки вдалося у південній частині Іраку з підтримкою Багдаду  (Х століття нашої ери).

Кармати змогли помститися Зікравайху, вбиваючи його прихильників в різних місцевостях, зрештою черга дійшла і до нього. Після перемоги армії Аббасидів, грабували каравани і вбивали більшість перських паломників після їхнього повернення з Мекки. Не довго довелося здійснювати терористичні дії Зікравайху, у 294 році хіджри (907 рік нашої ери). Армія Аббасидів атакувала їх, важко поранений в битві тиран помер в полоні. Послідовників Зікравайха вбили відразу, таким чином було зупинене сиро-месопотамське повстання карматів.

При Насріві Хосрові нараховувалося 30 000 куплених чорних рабів, які використовувалися як дешева робоча сила для оброблення земель Бахрейну. Податки з десятинами жителям Ахси не були сплачені, адже кожна людина могла отримати державну позику. Такі позики могла отримати кожна людина, навіть ремісник в Ахсі. Державна позика не підлягала оподаткуванню.

Приватні власності та млини ремонтувалися та виготовлялися за рахунок держави, зерно можна було в державному млині змолоти безкоштовно. Це є свідченням економічного процвітання карамітської держави, якою дозволялося фінансувати величезні військові втрати, набіги, військові дії на інших землях.

Пегас

Яка твоя реакція?

Радість
2
Щастя
0
Любов
0
Не завдоволений
0
Тупо
0

Интересно почитать:

Также в категории:Історія релігій