Історія релігійСинтоїзм

Історія Синтоїзму

Синтоїзм походить від двох слів «сін» та «то». У першому значенні перекладу розуміється «божество», прочитують «камі», в іншому – «шлях». Дослідно з японської мови це звучатиме «шлях богів». Основу синтоїзму складають культ предків та поклоніння природним силам.

Синтоїзм є національною релігією у японців. Її виникнення пов’язують з об’єднаними віруваннями, котрі поширилися по всій Японії, навколо складеного культу провінції Ямато та божеств – предків імператорського дому. Сінто зберігає у собі найдавніші релігійні форми вірувань: магію, тотемізм, фетишизм, анімізм. На відміну від інших релігій у них не визначається засновник, чи це буде людина або божество. Відмінності між людьми та камі відсутні. Люди походять від цих «камі», живуть разом з ними, а після смерті переходять в камі. Тут не обіцяють спасіння в будь-якому світі, проте є ідеал – гармонійне існування людини з навколишнім середовищем.

Історія Синтоїзму

До особливостей синтоїзму належать збережена без змін велика кількість ритуалів протягом століть. Чим характерний синтоїзм, так тим, що у ньому відсутня догматика. Хоча священнослужителі і робили таку спробу, але закінчилася лише синтезом буддійської, даоської та конфуціанської ідеї. Існували окремо від синтоїзму, основним змістом якого залишаються обряди.

В синто немає якихось моральних установок, поняття добра і зла заміняється поняттям чистого та нечистого. В разі вчинення людиною поганої дії їй необхідний ритуал очищення. У синтоїзмі відсутнє вчення про загробний світ, пекло, рай, Страшний Суд. Варто зауважити, що від синтоїста не вимагаються щоденні молитви з постійним відвідуванням храму, достатньо лише бути присутнім  на храмових святах та виконувати традиційні обряди. Тому для японців синтоїзм є сукупністю національного звичаю та традиції.

Синтоїзм формується у VI-VII століттях нашої ери. До часу приходу буддизму в Японію, синтоїзм не мав визначеної назви. Від початку називався «шляхом богів» (з японської мови «сінто»). В синтоїзмі вироблений пантеон божества. Цей пантеон формується паралельно з суспільним прошарком, появою аристократичного класу. Аристократичний клас посідає відповідне місце в ієрархії, божество визначалося не через функції, а могутність роду, якому звершують поклоніння.

Як відомо японські роди походили від «небесного божества», «внуків божества» або ж «земного божества». Справа в тім, що імператорський рід походив від Аматерасу о-мікамі – богині Сонця (великої богині, що сіяє на небі), нею ж і очолюється пантеон синтоїзму, а культ імператора набуває особливого значення.

Шануються ландшафтні боги, наприклад гір, рік, лісів, котрі мають бога або духа – хранителя. Поклоніння богам і святкування на їхню честь проводять після сезонних польових робіт. Божества не утворюють послідовну ієрархічну систему, проте кожен район має те чи інше шановане божество.

До сакральних книг синтоїзму відносимо «Кодзікі», датовані 712 роком, «Ніхонгі» — 720 роком нашої ери. Кодзікі у перекладі з японської означають «Записи про справи старовинності», а Ніхонгі «Японські хроніки». Вони не є канонічними книгами як в інших релігій, а релігійними по суті, представляючи літописно-міфологічний звід. Сюди записували японські оповіді та легенди. Вони покладені в основу ритуалу синтоїзму. Цими двома книгами передаються дні та міфологічні події. В них містяться хроніки царювання стародавніх операторів, що є продовженням міфів.

Покоління божества змінюють імператори. Світотворення та діяльінсть божества відбуваються в «еру богів», яка не визначається у часі. Оповідання в «Кодзіках» охоплене періодом від стоврення світу до 628 року нашої ери, а «Ніхонгах» — до 700 року нашої ери. Самі ж записи міфів двох книг виникають на початку VIII століття нашої ери, тобто після того як відбулося ознайомлення з континентальною культурою.

Закономірним є те, що крім вірувань у них запозичені китайська філософія і філософія як така. Оброблення міфів здійснювалося за духом китайської історичної хроніки. Два міфологічні зводи розпочаті з розділу про створення світу. Йдеться про хаос, в результаті якого елементи світу залишалися у змішаному стані. Книга «Ніхонгі» описує світ в уподібненні до океану масла або яйця без чітких меж, яке не мало зародка. Небо відділене від Землі, що стало результатом з’явлення Таки-магахари (Рівнини Високого Неба) з островом Акіцусіма. В книзі «Кодзікі» говориться про виникнення трьох божеств: Аменоміни-канусі, Такамімусубі та Камімусубі як поєднуючих. Перше божество перекладається як «Господар центру Неба». Вони не так як створювали, а плели тканину світу, використовуючи різні елементи.

За розповіддю книги «Ніхонгі» хаосу вистрибує божество Вічного встановлення Землі (Кунітоко-таті). Як описують дві книги, вслід за Кунітоко-таті з’являються безформні та безстатеві божества. Після них виникають божественні пари братів та сестер. Вони є втіленням природних явищ, це такі як бог Спливаючої грязюки та богиня Осідаючого піску. Всього нараховується вісім пар.

До останньої пари відносимо Закликаючого чоловіка (Ідзанагі) та Закликаючу дружину (Ідзанамі). За їхнім наказом, коли ті стояли на Плаваючому Небесному мості в розлоге море опустили дорогоцінний спис, розмішуючи його. Від вийнятого списа з моря почали стікати краплини від яких утворився острів Онногоро.  Завдяки їм острів став Серединним Стовпом Усієї Землі. Між двома божествами на цьому острові був укладений шлюб. Від цього союзі народжуються інші японські острови та багато нових божеств – перших жителів архіпелагу.

Після народження у світ бога Вогню, Ідзанамі внаслідок хвороби померла, до смерті народивши чимало божеств. Ідзанагі переповнювався стражданням через втрату дружини, з його сліз створювалися інші божества. У пориві відчаю Ідзанагі вбиває свого сина Вогню, відсік йому голову мечем. Кров сина Вогню надала життя новим божествам. Можливо у цей час відбуваєтьяс поява людей, із-за того, що між камі та людьми різниця відсутня, цього моменту в синтоїзмі не виділено.

Правителем Великої Країни залишається Окунінусі, допоки Аматерасу не було встановлено правління небесних богів Серединної Країни Тростинних Заростей (так називається Японія). Вони тричі посилає представників до імператора Окунінусі про уступлення влади  в Ідзумо. В наступній експедиції все таки добилася успіху, онук Аматерасу – Нігіні, який зійшов з Неба на Землю очолює сідає на трон в Ідзумо. Окрім Нігіні на Землю зійшли п’ять божеств. В знак імператорської влади богиня Аматерасу вручила онуку три дорогоцінні речі: різну яшму, дзеркало, меч.

Вони складають сакральні регалії влади імператора Японії. Кожна із цих речей має символічний характер. Дзеркало – символ правдивості, яшмові підвіски – милосердя, меч – мудрість. Імператор Японії керує країну прибігаючи саме до цих божественних символів, які передала богиня Сонця Аматерасу.  До важливого джерела, що має відношення до систематизації синтоїстського культу та ритуалу епохи раннього середньовіччя відносять «Звід обрядів періоду Ен-гі» (Енгісікі), датований 927 роком нашої ери. В Енгісіках є опис осоновної церемонії синтоїстів, з норіто (тексти молитов), списками імен храмових богів, перелік предметів під час церемонії, порядок підготовки жертвоприношень та інші культові елементи.

З V-VI століття нашої ери формується династійний синто. Імператорський двір зайнявся керівництвом головних храмів синтоїзму, за імператором залишалося звершення обрядів. У VII столітті нашої ери імператор – верховний жрець релігії синто. На сьогодні імператор зі своєю сім’єю – верховні жерці в головному храмі Японії Ісе-дзінгу, котрий присвячений богині Аматерасу.

В  Японії не було  якоїсь єдиної релігійної організації , яка підпорядковувала та контролювала людське життя. Релігійне життя жителів Японії ніколи не сконцентровувалося на чомусь одному. Кожна сім’я пов’язувалася з тим чи іншим святилищем синто в залежності від їхнього географічного розташування, могла бути зарахована до буддійського храму. Тому можна сказати, що синтоїзм – це релігія спільноти, а буддизм – сімейна.

Більшість обрядів звершується вдома, може звершуватися навіть в сім’ї, з відсутністю священнослужителів. А тому центрами релігійного життя стають сім’я та будинок. Ймовірно з цим повязують традицію встановлення домашніх вівтарів – буцудана, який символізує пам’ять за спочилими (буддистський) та камідана, який втілює вдячність  божеству. Сучасна Японія має 100 000 дзіндзя на які випадає 20 000 канусі (так називаються священнослужителі), помічниками при священнослужителях є міко (жінки, служительниці в синтоїстських храмах).

Пегас

Яка твоя реакція?

Радість
1
Щастя
1
Любов
0
Не завдоволений
0
Тупо
0

Интересно почитать:

Также в категории:Історія релігій