Спроба нової монастирської традиції та філософські конференції
Серед спроб реформувати чернече життя Ісаак зробив амбітну спробу заснувати новий монастир на острові Ре, поблизу Ла-Рошелі. Саме там він провів цикл Великодніх конференцій, які увійшли в історію філософії як взірець інтеграції богословських і раціональних підходів. У цих текстах Ісаак формулював аргументи на користь існування Бога, спираючись на логіку Ансельма Кентерберійського, а також на традицію латинського і грецького неоплатонізму, зокрема Августина й Псевдо-Діонісія Ареопагіта.
Ісаак доводив, що створені речі самі по собі не можуть бути достатньою основою буття, що свідчить про необхідність існування трансцендентного Першоджерела, Бога. У цьому контексті він запропонував розгорнуту теорію спокути, в якій поєднав філософські та богословські ідеї, висвітлюючи діалектику між гріхом, благодаттю та моральною трансформацією.
«Лист до Альхера про душу» як підсумок філософських пошуків
Повернувшись до Етуалю, Ісаак у 1162 році створив один зі своїх найважливіших текстів — Epistola de anima ad Alcherum («Лист до Альхера про душу»). Цей трактат став підґрунтям для пізнішого середньовічного твору De spiritu et anima, який тривалий час приписували Августину. У листі Ісаак об’єднав унікальні аспекти латинської психології, богослов’я й філософії, створивши синтез цистерціанської містики з раціоналістським підходом до аналізу душі.
Психологія душі та шлях до Бога
Ісаак зі Стелли пропонує складну й водночас узгоджену концепцію душі, що поєднує неоплатонічні ієрархії та арістотелівську теорію пізнання. У платонівській традиції він розглядає структуру реальності як триєдність: тіло, душу й Бога у порядку зростання пізнаваності. Душа, за Ісааком, має три частини: раціональну, апетитну та емоційну, що перегукується з класичними уявленнями Платона.
Водночас Ісаак інтегрує арістотелівські уявлення про п’ять чуттів, пам’ять, уяву та здатність до логічного міркування. Особливо значущим є його погляд на інтелект як на здатність осягати вічні ідеї, що пов’язує його філософію з неоплатонічною традицією. Найвищою формою знання Ісаак вважає інтуїтивне споглядання Бога, можливе лише через божественне осяяння ключову ідею християнського містицизму.
Містицизм та «шлях заперечення»
Важливим аспектом філософії Ісаака є його прихильність до шляху заперечення, згідно з яким Бог не може бути осягнутий через ствердження, а лише через заперечення всіх матеріальних і людських якостей. Такий підхід був запозичений у Псевдо-Діонісія Ареопагіта й адаптований до латинського теологічного контексту. Згідно з Ісааком, Бог це трансцендентна реальність, яка виходить за межі будь-яких уявлень чи понять, і доступна лише через досвід містичного єднання.
Філософське тлумачення Святого Письма
Ісаак зі Стелли вирізнявся також глибоким тлумаченням біблійних текстів, спираючись не лише на теологічні, але й на філософські категорії. У цьому він уподібнюється до представників християнського гуманізму, що прагнули з’єднати класичну античну спадщину з духовною традицією християнства. Його інтерпретації Біблії розкривають метафізичний сенс текстів і демонструють спробу раціоналізувати містичні істини.
Ісаак зі Стелли залишається одним із найвпливовіших мислителів XII століття, який спробував поєднати логіку, філософію, психологію та богослов’я у межах монастирської культури. Його твори стали підґрунтям для подальшого розвитку схоластики, містицизму та духовної антропології в християнському Заході.
Іван Гудзенко
