Народився Адам Потій (в чернецтві Іпатій) в Розанці — селищі, що на той час входило до Берестейського воєводства, межувало поруч з кордоном Холмщини, в сім’ї підскарбія, писаря Великого князівства Литовського Лева Потія. А це свідчить про отримання прекрасної освіти Адамом Потієм. Не мало важливий факт його навчання в Литві у патрона кальвіністів — протестантів князя Радзивілла, закінчення повного курсу академії міста Кракова. Ще одна цікава річ: Потій, зрікшись православ’я став протестантом, лише через тридцять три роки напоумив перейти в ортодоксію. При королі Сигізмунді- Августі призначається секретарем, а пізніше – земським суддею. Не може витримати суперечок та чвар шляхтичів, залишає за власним бажанням посаду. Зарахований Стефаном Баторієм на проходження військової служби.
Приймає безпосередню участь у не одному військовому поході. Проявив неабияку хоробрість у ході російсько-польської війни, завдяки згрупованим тактичним діям йому вдалося взяти штурмом місто Полоцьк і вилізти на міську стіну, що дуже вразило короля Стефана. Король направляє Адама з дипломатичною місією в Москву. Доручення короля було виконано успішно і удостоєно призначення брест- литовського каштеляна. Та в швидкому часі світська влада почала набридати, і в 1590 році він вирішує прийняти сан священика. Спонукала до прийняття цього важливого рішення смерть його дружини Ганни, напівсиротами залишилися сини – Іван та Петро. Вступає до василіанського ордену з прийняттям іншого ім’я – Потій (у чернечому постригу).
Іпатій Потій бачив великі недоліки у православ’ї: купівлю духовних посад за гроші, відсутність церковної дисципліни, натомість свавілля, матеріальна вигода з користю наживи, підлабузництво перед представниками світської влади, загравання з ними, ігнорування пастирськими обов’язками. Що ж приваблювало у католицизмі Потія, насамперед чіткі дії ордену єзуїтів попри зупиненню протестантизму в Литві, видання твору Петра Скарги 1577 року слов’янською мовою «О єдінствє церкві Божьєй под єдіним пастирієм і о грєчєском отступлєнії от єго єдінства…». Твір підкреслював ідею об’єднання двох церков – ортодоксальної з католицькою. Іпатій вирішив перейти в католицизм. Будучи возведеним в сан володимирського і берестейського єпископа почав діяти самостійно, підключивши до цієї справи луцького єпископа Кирила Терлецького та київського митрополита Михайла Рогозу.
Головна мета Потія полягала у введенні унії.
У суспільному середовищі, особливо серед православного духовенства і народу не поділялася така ідея. Візит в Рим Іпатія сильно вплинув на його натуру, враховуючи влаштований папою пишний прийом. Повернення з Риму єпископа було сприйняте духовними та світськими особами з великим невдоволенням. Різкий протест щодо дій Потія та Терлецького висловив єпископ Львова Гедеон Балабан (говорив про невдоволеність народу та духовної влади, з якими навіть не порадилися). На стороні супротиву унії і захисту православ’я стояв князь Костянтин Острозький. Можливо це могло б зупинити Потія, але ж ні, справа продовжувалася.
Потій схиляє київського митрополита Рогозу до затвердження унії. Зібраний 6 жовтня 1596 року собор в місті Берест, ігноруючи протести викликані навколо унії, проголошує її. Але проте які будуть наслідки унії ніхто не здогадувався.
Чисельність протестів невдоволених православних переслідувала світську владу. У 1597 році Потій отримує грамоту короля Сигізмунда ІІІ по управлінню братською школою в Бересті. У цій школі навчалися православні діти, тому Потій робив усе необхідне щоб не лише вплинути на них, а зробити майбутніх уніатів. Після смерті митрополита Рогози в 1599 році, на кафедру стає Іпатій Потій. З 1601 року – позбавляє Віленське православне братство привілеїв, дарованих попередніми королями. Зупинятися Потій навіть не бажав, відбираючи матеріальну власність православного братства. Подібні ж вчинки з братством народ стерпіти вже не зміг. З 1605 року спроба Віленського православного братства по питанню до сейму щодо обрання православного митрополита, єпископів виявилася невдалою. Така собі секуляризація церковного майна продовжувалася, проте грамота Сігізмунда ІІІ, датована липнем 1607 року поклала край діям Потія, православним повернуто права та привілеї, дано дозвіл обирати духовного керівника, мати церковну ієрархію.
Боротьба за церковну владу мала найчастіше брутальний, насильницький характер по відношенню до православних: арешти священиків, бриття голови й бороди, виганяння з приходських парафій, застосування тортур. Усе це негативно відобразилося на самому митрополиту Іпатію Потію. Спонукала до таких вчинків ненависть до православ’я на догоду інших. В тім реакція зі сторони ображених та принижених послідувала миттєво. У серпні 1609 року під час повернення Іпатія з причтом, Івана Тупека – православний священик кинувся на нього зі сокирою. Від завданих кількох ударів був розсічений ланцюг, який утримував прикрашений камінням хрест, верхній та нижній комір. Захищаючи свою шию митрополит Потій позбувся двох пальців на лівій руці.
І що дивне, так те, що прославлявся іншими як мученик, який нібито постраждав за правильну віру. За своє життя став автором кількох творів: віленської брошури «Унії греків з костелом Римським», книги «Гармонія восточной церкві с костелом римським», тричі виданий «Антирисис» із додатками праць – листів до Костянтина Острозького. Іпатій досить часто вживає в полеміці різкі засоби, роздратований тон в адресат інших, використання грубих висловів. Із збереженого маємо лише його проповіді, бесіди (їх близько кілька сот), напучування, більшої частини матеріалів не виявлено.
Ієрарх прожив всього сімдесят два роки. Помирає влітку 1613 року. Поховання відбулося у Володимир-Волинському кафедральному соборі.
Пегас
