Іммануїл Кант народився навесні 1724 року у місті Кенігсберг, в багатодітній родині ремісника Йогана Георга Канта. Батьки назвали хлопчика на честь його покровителя – Св. Імануїла, ім’я якого було запозичене з Біблії. Виховувався у середовищі, у якому важливу роль відігравали ідеї пієтизму. Навчався у пієтистській школі, у якій проявив свої здібності до вивчення латинської мови. Пізніше на латині будуть написані ним чотири дисертації. Кант закінчує одну із найпрестижніших на той час гімназій «Фрідріх — Колегіум». У 1740 р. – вступає на навчання до Кенігсберзького університету «Альбертина». Кант зустрічається з професором логіки та метафізики Мартіном Кнутцкеном і завдяки йому ознайомлюється із сучасними науковими досягненнями. Йому не вдається закінчити університет через раптову смерть батька. У 1747 р. — десять років працював домашнім вчителем у пастора, поміщика та графа для того, щоб прогодувати сім’ю.У 1755 р. – закінчує Кенігсберзький університет, захищає магістерську дисертацію на тему «Про вогонь». На протязі року, крім цієї дисертації захищає ще дві. Це дає йому можливість читати студентам університету лекції, заміняти доцента та професора.
Хоч Кант і не став професором, проте залишався на посаді екстраординарного доцента, згодом був призначений одинарним професором при Кенігсберзькому університеті на кафедрі логіки та метафізики. Почав займатися викладацькою діяльністю, читаючи лекції з різних наукових дисциплін, зокрема математики і антропології. З 1747 -1755 рр. – є автором розробки і публікації космогонічної гіпотези щодо походження Сонячної системи із туманності. І до цього часу його гіпотеза не втратила своєї актуальності.
У 1784р. – Кант купляє власний будинок. Веде непростий спосіб життя із точно визначеним жорстким денним режимом: слуга будить його кожного ранку о п’ятій годині. Філософ піднімався, випивав по декілька чашок чаю, закурював трубку, а потім готувався до лекцій. Під час обіду він міг годинами розмовляти на різну тематику, не тільки філософську. Любив прогулюватися по місту, а увечері із вікна — дивитися на будівлю собору. Він слідкував за своїм здоров’ям, ним було розроблено цілу систему приписів гігієни. Кант ніколи не був одружений.
Він був пунктуальною, вихованою інтелігентною людиною, ніколи не запізнювався на зустрічах з іншими. Така точність дала можливість майбутньому німецькому філософу слідкувати за розпорядком свого дня. Серед пунктуальних німців почали створюватися чимало життєвих легенд та анекдотів щодо Канта. У 1796 р. — покидає свою діяльність. У 1801 р. — залишає університет в місті Кенігсберг.
У філософських поглядах найбільше схиляється до Баумгартена, Вольфа, Руссо, Юма. Кант ніколи не скаржився на своє здоров’я, займаючись філософською діяльністю. Він працював аж до часу своєї смерті. Читав з навчального посібника Баумгартена лекції з метафізики. У філософії Канта виділяють два періоди – до критичний і критичний. Перший тривав включно до 1771 року. Докритичний період характерний поступовим звільненням від ідеї метафізики Хрістіана Вольф, тоді ж як критичний — час встановлення концепції метафізики як єдиної науки з утворенням нових орієнтирів філософії, що дістали назву «теорія активності свідомості». Тому перший період здебільшого пов’язаний із віднаходженням Кантом методологічних пошуків, а також розробкою концепцій природно-наукового характеру.
Він вважав, що виведена ним теорія не представляє жодної загрози для теології. В тім мали місце проблеми. пов’язані з теологічною концепцією. У цей період мислитель приковує свою увагу до дослідження природи п ростору. Про це чітко зазначається в дисертації Канта «Фізична монадологія». Кант пише дуже багато цікавих і важливих творів, наприклад «Про істинну оцінку живих сил », в якому стверджує про багатовимірність просторів; «Єдине можливе підгрунття для доказів буття Бога» — центральна праця докритичного періоду філософії.
У 1770 р. — пише дисертацію на тему: « Про форми та принципи чуттєво сприйнятого та інтелігібельного світу» (робота стосується ноуменів). У 1771 р. — Кант пробуджується від догматичного сну через вплив принципу причинно-наслідкового зв’язку Девіда Юма. Кант формулює концепцію критичної філософії. Проблема її розв’язання зайняла десять років. Із творчості Імануїла Канта залишились цікаві рукописи, студентські записи лекційних матеріалів з метафізики, філософських дисциплін.
У 1781 р. — пише працю «Критика чистого розуму», а в 1783 — виходить друком коментар до Критики , який він назвав «Пролегомени до усілякої майбутньої метафізики». У 1785 р. — публікує «Основоположення метафізики норовів», через рік видає іншу публікацію «Метафізичні початки природознавства». У 1787 р. – публікує друге видання своєї книги. У 1788 р. — світ побачив ще одну працю Канта «Критика практичного розуму». У 1790 р. — вийшла третя праця «Критика здатності суджень».
У цих же роках вийшли інші філософські праці: «Релігія в межах одного тільки розуму»; «Метафізика норовів»; «Антропологія з прагматичної точки зору». До кінця свого життя Імануїл Кант працює над філософським трактатом, який би об’єднував дві дисципліни – фізику та метафізику.
Мислителем було написано чимало філософських праць, які набули своєї популярності як в Німеччині так і за її межами. Адже труди філософа дають можливість відкрити світогляд тодішньої німецької людини і зрозуміти ті основні проблеми, які торкалися людської життєдіяльності, буття суб’єкта і його співвідношення з об’єктом та існування її (людини) у матеріальному світі речей. Слід відмітити, що філософ ніколи не одружувався, хоч і мав таке бажання. Досить довгий час мислитель хворів.
Важка недуга змусила Канта призупинити плідну і творчу діяльність. Тривала постійна боротьба між життям і смертю. Кант помер зимою 1804 року і був похований у місті Кенігсберзі.
Саме з нього, як вважають деякі дослідники починає свій відлік започаткована німецька класична філософія, ідеї якої вплинули на подальший розвиток німецьких мислителів ХVІІ століття.
Богдан Стрикалюк
