Раннє дитинство майбутнього місіонера, богослова та проповідника тісно та нерозривно пов’язано з синтоїзмом та звичною конфуціанською мораллю, котра, не зважаючи на китайське походження органічно вписувалась у типову японську ментальність. До того ж, батько Учімури був самураєм, і від свого батька зумів унаслідувати усі необхідні навички. Все ж, не зважаючи на суттєвий традиційний синтоїстський вплив, вивчення іноземних мов приваблювало на той час ще досить юного 14-ти річного Учімура. Результатом його наполегливості стало опанування ним англійської мови, що давало неабиякі соціальні можливості зазирнути «по той бік» західного світу і відкрити для себе нові шляхи. Майбутній есеїст, поет та проповідник мріяв серйозно опанувати управлінськими навичками заради кар’єрою у державній службі. В студентські роки Учімура Кандзо проявив геніальні здібності в галузі економіки, вмінню раціонально використовувати ресурси, вирішувати складні задачі.
У 1877 році Учімуро вступає до сільськогосподарського коледжу у Саппоро (нині Університет Хоккайдо), організація якого була ініційованою американським підприємцем, вченим-хіміком та християнським місіонером Вільямом С. Кларком. Завдяки його волонтерській роботі, завзятості та дипломатичним навичкам, а також бажанню допомогли уряду Японії у відкритті місцевого університету, освіта виходила за рамки національних концепцій.
Завдяки таким ініціативами, розробкам освітніх програм, налагодженню стандартів інфраструктури навчального закладу, долались міжетнічні та міжнаціональні бар’єри, розвіювались сформовані стереотипи. Не зважаючи на те, що Вільям Кларк читав дисципліни із технологій ведення сільського господарства, вчений мав перед собою особливе завдання – поширення вчення Ісуса Христа серед японських студентів та слухачів освітніх курсів.
Попри виснаженість і важку працю, дослідник організував неформальні зустрічі серед студентів з вивчення Біблії і знайомстві з основами християнської віри. Японських студентів настільки вразило почуте, що постать Особи Христа відобразилась в усьому їх мисленні та свідомості. Серед числа таких студентів, яких вразила історія про вчення, життя, смерть та воскресіння Христа був і Учімура Кандзо, який лишив свій підпис на євангельському буклеті, і тим самим пообіцяв слідувати принципам Христа, дотримуватись його слів, вести моральне життя.
Завершивши навчання в коледжі у віці 16-ти років, майбутній проповідник та християнський письменник і мислитель часто піддавався тиску «семпая» (однолітків, котрі намагались чинити моральний опір на підлітка через рішення слідувати принципам християнства). Учімура усвідомлював, що самого лише увірування недостатньо,- слід повністю присвяти особисте життя поширенню світогляду Христа, донести японцям зрозумілою мовою те, що здавалось для багатьох чужим і далеким.
Христос, що народився у Вифлеємі, вихований в іудейській традиції повинен був стати зрозумілим для людини країни висхідного сонця; відокремленій, ізольованій від тривалого цивілізаційного простору острівкової імперії на Далекому Сході, з одуховтворенною ментальністю, яка не може відірвати свого погляду від Фуцзіями, від тядо, від естетики вабі, сабі, юген, — спроби через маленькі речі побачити безмежну красу усього світу.
Завдання стояло перед новоспеченим християнином досить непросте. Учімаро Кандзо на основі євангельських слів усвідомив, що на основі віри повинен бути охрещеним. У 1878 році він отримав хрещення від одного з методистських місіонерів і тим самим став приймати активну участь у парафіяльному житті.
Палаючий дух, ревність та жага за Христом в якого увірував Учімаро, викликала суттєве невдоволення з боку офіційного керівництва методистської церкви у Саппоро. Такий стан речей дещо засмучував молодого проповідника, що змушувало врешті-решт заснувати незалежну християнську церкву у Саппоро, яка переросла у потужний місіонерський рух та формат позаконфесійного служіння. Завдяки діяльності такої спільноти, японці приймали християнське вчення та вірували в Ісуса Христа, і доводили оточуючим, що дані принципи повністю позитивно впливають на різноманітні сфери життя. Однак, не зважаючи на впливову незалежну японську християнську групу у Саппоро, Учімаро перебирається до США з пошуком працевлаштування, а також отримати досвід місіонерського служіння. Саме у США у 1884 році на нього вплинуло знайомство з подружжям квакерів – Вістером Моррісом та його дружиною, яке допомогло реалізуватись в Університеті Елвіна. Знайомлячись з віровченням квакерів, Учімаро вражає спроба містичного сприйняття Бога, а також чітка пацифістська позиція. Отримавши квакерський духовний досвід, Учімаро організовує Школу друзів у Токіо спільно з духовним побратимом Нітобе Інадзо, котрий допомагав організовувати зустрічі та семінари.
Після 8-ми місяців напруженої роботи в Елвіні, місіонер подорожує Новою Англією, активно набуваючи інтелектуальні та духовні навички. Це зумовило його вдруге вступити до Амхертського коледжу у вересні 1885 року. Президент коледжу Джуліус Голлі Сілі стає його духовним наставником і подає рекомендацію синхронізовано навчатись у Гартфордській духовній семінарії. Та сама ж по собі релігійна академічна освіта не зацікавила Учімаро. В його душі палав дух проповіді та поширення Євангелії і місіонерська робота із знедоленими, враженими пороками людьми. Божественний Дух провадив його працювати над проблемними верствами населення і приносити у проповіді Христа внутрішній спокій та щастя. Учімуро пронавчався у семінарії лише один семестр і почувався розчарований вузькістю освітніх теологічних програм. Проте християнський ентузіазм не згас та не полишив Кандзо. У 1888 році проповідник повертається знову до своєї батьківщини – Японії.
Амбітний та безкомпромісний проповідник Кандзо реалізує себе в педагогічній сфері, працюючи місцевим вчителем. Його позицію не завжди роздіяляла адміністрація шкіл в якій той працював, наслідком чого ставали його чисельні звільнення з посади. Токійська освітня адміністрація не могла примиритись у ставленні Кандзо до іноземних місіонерів на японських теренах. Найвідомішим прецедентом в біографічній сторінці Кандзо стала його приципова відмова за синтоїстським звичаєм вклонитись навпроти портрету Імператора Мейдзі та Імператорському Рескрипту під час однієї з освітніх церемоній. Після скандалу та чергового звільнення, Кандзо усвідомив, що в умовах тогочасної Японії, лишатись працювати у педагогічній сфері стає неможливим. З цього часу, проповідник береться до письмового слова і поринає в літературу з непоганим успіхом. Численні есе, твори, поезія, а також роздуми на християнську тематику – спадщина, яка зробила Кандзо одним із популярних письменників та журналістів кінця XIX – поч. XX ст.
Його журналістська кар’єра та письменницьке життя розпочалось з посади старшого оглядача газети Йороцу Чочо. Зміст його публікацій містили чіткі аргументи та переконання, безкомромісну позицію пов’язану з християнською вірою. Статті різко критикували прагматизм, порушення законів та норм моралі. Одна з його відомих публікацій піддала критиці місцевого токійського підприємця Ічібея Фурукави через перший в історії Японії випадків промислового забруднення пов’язаний з роботою шахти Ашіо. Новим життєвим випробуванням Кандзо в якості журналіста стали його пацифістські погляди в питаннях російсько-японської війни. Аналітика військових подій на газетних шпальтах з подачі Кандзо викликало гостру суперечку з офіційними редакційними поглядами.
Зважаючи на ці факти, Кандзо був звільнений з посади, що допомогло йому реалізувати особисті наміри у видавництві щомісячного журналу «Токіо Зашші,» а пізніше «Сейшо но Кенкю» (біблійне вивчення). У центрі Токіо, Кандзо проводить потужні євангелізаційні кампанії, гуманітарну місію у бідних кварталах Токіо, а також психологічні консультації та проповідь Євангелії. Чимало японців з неймовірною спрагою приймають Христа та Євангеліє. Аудиторія від 500 до 1000 чоловік стає регулярними слухачами лекцій про Христа та Біблію. Інколи проповідницька кампанія Кандзо викликала спротив традиційні християнські церкви, що були на той час у Токіо. До того ж, деякі авантюрні думки поширювали послідовники проповідей Кандзо на предмет того, що християнська віра не потребує церковного життя, а також участі у таїнствах чи обрядах. Щоб отримати істинну відповідь без заангажувань, Учімаро Кандзо називає особисту християнську концепцію японським словом «Мукьокай», яке можна витлумачити як «позацерковний рух».
У своєму знаменитому есе «Японія та японці» (1894), Кандзо декларує істину близькості ідей християнської віри для японського менталітету та культури. Незважаючи на синтоїстський світогляд предків, віру у Кондзікі і Ніхонгу, а також факт, як окремі звичаї тісно вплились у японську буденність, Кандзо проповідує чітку сформульовану тезу, що Христос прийшов до японців так, як і прийшов до всього світу. Він чітко проповідує ідею не «імпортованого» християнства з заходу, а ідею «японського християнства», що не відкидає місцевих традицій. Завдяки Євангелію, Христос став близьким до японців, і тим самим споріднив їх у самому собі. Японське християнство за Кандзо – не чергова ілюзія, а дійсність, яка відображає послідовників Христа в місцевих умовах. Проповідник вбачав відкидати у японських традиціях лише те, що пов’язане з поклоннніям будь чому, окрім єдиного Творця. Усе ж інше, — результат інкультурації, яка завдяки християнству додасть розвитку соціокультурній національній японській дійсності.
«Як я став християнином», есе видане у 1895 році було тиражованим та перекладене англійською мовою отримало багато чудових відгуків та надихало нову генерацію місіонерів та проповідників поширювати вчення Ісуса Христа і слугувати любов’ю до ближнього. Його англомовні есе та твори перевидавались і перекладались багатьма мовами світу.
Помер Учімаро Кандзо у Токіо 28 березня 1930 року залишивши помітний слід у розвитку японської літератури і філософії, а також поширенню Євангелії на тамтешніх теренах. На його могильній плиті залишені слова, що стали головним кредом усього його життя: «Я – для Японії. Японія – для світу. Світ – для Христа». Його приклад життя яскраво ілюструє позитивний вплив та духовний розвиток держав, на територіях яких проповідується віровчення Христа і залишає суттєвий відбиток у найрізноманітніших сферах особистого та соціального буття.
Євген Распопов
