Давно те діялось. Ще в школі,
Таки в учителя – дяка,
Гарненько вкраду п’ятака –
Бо я було трохи не голе,
Таке убоге – та й куплю
Паперу аркуш. І зроблю
Маленьку книжечку. Хрестами
І візерунками з квітками
Кругом листочки обведу
Та й списую Сковороду…-

Згадував Тарас Шевченко. Для нього твори Сковороди були не лише підручною книгою, але й джерелом філософської та поетичної думки, з якого черпала молода, допитлива душа генія. Своєю творчістю Сковорода підсумував найвищі досягнення давнього українського письменства.

За словами Івана Франка він є одним із найвидатніших за своєю індивідуальністю поетом на величезному просторі часу — від автора « Слова о полку Ігоревім» до Котляревського і Шевченка.
Філософська система Григорія Сковороди, доступність вчення, власний життєвий подвиг привертали до його особистості увагу всієї спільноти.

Григорій Савич (1722- 1794) – перший серед українських мислителів для кого філософія стала професією і стилем життя. Народився на Полтавщині в козацькій сім’ї. Атмосфера рідного села виховала в ньому відчуття свободи любов до природи рідного краю. Філософ був всебічно розвиненою особистістю з чудовим почуттям гумору та життям яке прожив у відповідності до своїх поглядів. Лев Толстой сказав: « Багато в його світогляді є дивовижно близького мені. Я недавно ще раз його перечитав. Його біографія, мабуть, ще краща за його твори, але які гарні й твори!»

Григорій мав від природи чудовий голос та музичний хист. Вільно грав на сопілці, флейті, скрипці та бандурі. В рідній школі у селі Чорнухи був солістом у церковному хорі, пізніше солістом академічного хору та починаючим композитором в Київській академії. Завдяки своєму таланту дев’ятнадцятирічний студент із класу філософії стає солістом придворного хору цариці Єлизавети. Любов меценатів дає йому можливість вивчати Європу: знайомитися найперше з людьми, вченістю і знаннями добре відомими тоді. Мандрував по Австрії, Німеччині, Словаччині, Польщі. Слухав лекції німецьких професорів, вивчав різні філософські системи. Сковорода досконало вивчив німецьку, грецьку та староєврейську мови. Інтелектуал, талант якого вабив сильних цього світу, cміливий, вишуканий з почуттям гумору.

Філософ користувався можливостями які давали знайомства та покровительство, але завжди залишався вірним собі та своїм ідеям. Не терпів пристосуванства та підлабузництва. Розумів своє завдання та залишався вірним самому собі через що сміливо заповів написати на своїй могилі:« Світ ловив мене та не спіймав».
Значну частину свого життя він присвятив просвітницькій діяльності серед українського народу. Він прагнув збудити «мислячу силу» в свого народу, підняти в людині все краще, закладене у неї природою й Богом, і долучати до цінностей вищих і вічних.

Досягнення ж їх означає спасіння й дарує щастя. Для свого народу філософ був за висловом І. Срезневського “мандрівним університетом та академією”. Сковороду по праву називають “українським Сократом” та “слов’янським Ж. Ж.Руссо. До спадщини Григорія Сковороди неодноразово зверталися поети, письменники, вчені. І.Драч створив поетичний цикл присвячений творчості філософа, Ліна Костенко присвятила твір «Ой ні, ще рано думати про все»,.. Б.Олійник створив цикл поезій «Сковорода і світ».  Філософія Григорія Сковороди залишається актуальною і в наш час. Для тих хто звертається до неї вона стає тією ниткою Аріадни яка може вивести людину на правильний шлях з найскладнішого лабіринту життя дати відповіді на важливі питання.

Поет Павло Тичина сказав слова які найкраще описують нашого філософа: « Великий наш філософ щедру залишив нам спадщину по собі: обсягом широку, змістовністю глибоку і щодо світогляду свого – чисту та моральну… Великий наш філософ, який був у конфлікті з царями, царедворцями й панами, багато від цих останніх у житті своїм зазнав переслідувань, заборон та обмежень. Каміння гостре, бур’ян ще й колючки кидали йому під ноги. Цим пани хотіли, залякавши його, перетягнути на свій бік, зштовхати його з верховини, зробити з нього філософа виключно свого, придворного, вужчого. Але ж потоки творчого мислення Сковороди такі були потужні, що вони спадаючи із верховини у долину, ламали на своїй путі усі колючки й бур’ян, перестрибуючи через каміння гостре і розливались широко по всім роздоллі».

Філософські ідеї Г.Сковороди.

Вчення Григорія Сковороди викладене у численних працях які були різноманітними за жанрами. Це філософські трактати, діалоги, проповіді, лірика, оди, монологи, панегірики, псалми, послання, афоризми, переклади античної літератури байки.
За Сковородою байка має сприяти у пошуках і розкритті істини, підносити дух громадянської гідності, культ розуму( Збірка Байки Харківські.)

Найвідомішою збіркою поезій є “Сад Божественних пісень”. Твори “Потоп зміїн”, “Жінка Лотова”, “Наркис”, “Кільце, “Розмова дружня про світ духовний”. Найважливішим завданням людини у філософській системі Григорія Савича є самопізнання, тому слід сповідувати гасло “Пізнай самого себе”. У самопізнанні розкривається основне: людина, як мікросвіт, складається з двох натур – матеріальної темної, поверхової, мінливої, та духовної світлої, вічної, остання натура є Бог, істина, сутність буття.
Саме у людському пізнанні виявляються глибинні засади світу, адже і великий світ складається із двох натур, проте лише людина володіє здатністю самопізнання.

Через самопізнання людина входить у діалог із великим світом, а посередником постає особливий символічний світ Біблії. Людина є “мікрокосмом” – малим світом, який дорівнює “макрокосмосу” – великому світу.  Ідея “природної людини” поглиблюється ідеєю спорідненої праці. На думку Григорія Савича людина тоді принесе найбільшу користь суспільству коли повністю розкриє свої можливості за покликанням, свій дар, здібності. Лише така людина буде щасливою та подарує щастя іншим.
Людина, як твердить Сковорода, не тремтячий раб, а коваль свого щастя:“Щастя ані від наук, ані від чинів, ані від багатства, а єдино від того, щоб охоче віддатися на Божу волю. Це одне може заспокоїти душу

Щасливий, хто живе за волею блаженного духа.” “Господь буде на всіх шляхах твоїх.” (“Розмова названа алфавіт або Буквар миру”).
“Щастя твоє в тобі самому: пізнавши себе, пізнаєш усе, а не пізнаєш себе – ходитимеш у темряві і боятимешся там, де страху й не бувало. Пізнати себе вповні пізнати і здружитися з собою – се невід’ємний світ, справдешнє щастя і досконала мудрість.” (“Кільце”)

Наталя Богач

Список використаної літератури:
1.Історія української філософії: Хрестоматія. Упорядник М.В. Кашуба. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2004. 356 с.
2.Cковорода Г.С. Сад пісень. – Київ. — Веселка, 1983. – 190 с.
3.Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. – 4-те видання. Львів: Новий світ – 2006. – 506с.