Його філософія не є системою в строгому схоластичному сенсі. Вона має форму притч, діалогів, трактатів і поезії, що надає їй живого, екзистенційного характеру.
Принцип “пізнай себе”
Центральною ідеєю Сковороди є самопізнання. Людина не знайде істину у зовнішньому світі, доки не відкриє її в собі. “Пізнай себе” — це не абстрактний заклик, а метод духовної праці. Самопізнання відкриває внутрішню гармонію і дозволяє знайти своє справжнє покликання.
Сродна праця
Найвідоміше поняття у філософії Сковороди — “сродна праця”. Кожна людина має власну природу, дар і покликання. Щастя полягає в тому, щоб жити відповідно до цієї внутрішньої схильності. Несродна праця, нав’язана суспільством або обрана через честолюбство, призводить до внутрішнього розладу. Подібним чином, етика Сковороди має антропологічний характер: добро визначається відповідністю власній природі.
Дві натури і три світи
Філософія Сковороди спирається на символічну модель реальності. Він говорить про дві натури — видиму і невидиму. Видима натура — матеріальний світ, невидима — духовна сутність речей. Також Сковорода розрізняє три світи: макрокосм (великий світ природи), мікрокосм (людина) і світ символів, або Біблію. Усі три світи взаємопов’язані і мають спільну духовну основу.
Сковорода і європейська традиція
Попри глибоку національну специфіку, філософія Сковороди має паралелі з античним стоїцизмом, неоплатонізмом і ранньомодерною духовною традицією. Його можна розглядати як український варіант європейської філософії серця і внутрішнього досвіду. Водночас він зберігає православну символіку і біблійну основу.
Сковорода став моральним авторитетом для української культури. Його ідеї вплинули на літературу, педагогіку, суспільну думку. Він уособлює тип мислителя, для якого філософія є способом життя, а не лише теоретичним знанням.
Іван Гудзенко
