Григорій Богослов – середньовічний теолог, один із вселенських вчителів Церкви.Народився близько 329 року в родині священика. Батько Григорія обіймав посаду єпископа в місті Назіанз, а матір Нонна була благочестивою християнкою.
У 350 році він розпочинає навчання в Кападокійській школі. У ній займається вивченням природознавчих та математичних наук, а також риторичним мистецтвом. Вперше зустрічається в Кападокійській богословській школі з Василієм Великим. Між ними сформувалися дружні відносини. Перебуваючи в Кападокійській школі Григорій Богослов зацікавився античною філософією, особливо він захоплений працею видатних філософів античного часу – Платоном та Арістотелем.
У 358 році, закінчивши богословську школу в Кесарії Кападокійській, Григорій займається викладанням риторики в місті Афіни. Через деякий час повертається в місто Назіанз, в якому його батько займав посаду місцевого єпископа. У 30 років він приймає хрещення. Відправляється в монастир Василія Великого, веде аскетичний спосіб життя, що в місті Понт на річці Іріс.
Перебуваючи в монастирі, разом з Василієм Великим вивчав праці Орігена. На основі його праць зробив невеликі виписки, які назвав «Філокалії». У 361 році прийняв сан пресвітера, але бачачи священство як перешкоду – втік назад в монастир. У 362 році, повернувшись додому, виголошує першу проповідь під час пасхальної служби.
Таким чином, церковна проповідь настільки вплинула та зацікавила релігійну громаду, що ті не змогли відвести своїх очей від Григорія Богослова. Його церковна діяльність співпадає з часом правління імператора Юліана Відступника. На назіанську кафедру відбувалися масові гоніння, імператор намагався за будь-яку ціну захопити та ліквідувати християнські храми. Проте ці храми йому так просто не віддали, тому що батько Григорія Богослова та релігійна громада чинили спротив діям імператора.
У 363 році батько Григорія Богослова повністю не розуміючи тонкощів богослов’я, необачно підписує Символ віри, тим самим спричинивши схизму у своїй єпархії. Але розкол вдалося подолати, в захист свого батька виступив молодий Григорій Богослов. Він написав «Слово у випадку повернення монахів до лона Церкви», у такій спосіб допоміг розв’язати цю ситуацію.
У 371 році, коли кападокійську кафедру очолив Василій Великий, то просив Григорія стати хор єпископом в місті Сасіма. Спочатку він не наважувався, але його батько наполіг на цьому. У 372 році Назіанзин приймає сан єпископа. Проте, Григорій не дуже й бажав того архієрейства, тому не відслуживши жодної служби і не здійснивши жодної хіротонії, дуже швидко повернувся додому.
Три роки він провів у пустелі, постійно перебуваючи у філософських помислам над буттям людини, її існуванням у світі, пише листи, в яких звинувачує архієпископа Василія у тому, що той його вплутав його у боротьбу з аріанством.
У 374 році єпископ Григорій Старший помирає, на його місце претендує його син – Григорій Богослов. Після смерті батька йому доводилося керувати єпархіальними справами, проте вважаючи себе недостойним зайняти місце єпископа, віддалився у місто Селевкію, з надією, що престол займе інший єпископ. Але тут доля зіграла з ним злий жарт. У 379 році помирає архієпископ Василій Великий, і він змушений був за проханнями жителів Назіанза повернутися на кафедру.
У 379 році до влади приходить імператор Феодосій – прихильник нікейців і противник аріан. Він допомагає Григорію Назіанзину у боротьбі з аріанами та аполінаріями. На прохання нікейців, Григорій приїжджає в місто Константинополь, зупиняється у своїх родичів. В одній із кімнат розпочинає звершувати літургію, таким чином перетворюючи будинок у домовий храм. Влітку 380 року він виголошує відомі п’ять слів «Про богослів’я». За що й отримав назву «Богослов». Під час звершення Таїнства Хрещення у Велику суботу 379 року, натовп аріан увірвався у храм, серед якого перебували і розлючені константинопольські монахи, намагаючись вигнати Григорія Богослова з міста, кидали у нього камінням.
Схопивши під руки, повели до державних чиновників та імператора, проте як виявилося, ті підтримували не аріан, а нікейців. Григорія відпустили в Константинополь. У 381 році, як протидія аріанству та аполінарізму, в місті Константинополі був скликаний ІІ Вселенський собор, який очолив візантійський імператор Феодосій І.
На ІІ Вселенському соборі вирішувалися питання про Святу Трійцю. Григорій Богослов став основним доповідачем. Так повністю засудив аріанське та аполінарське вчення. Григорій Богослов переконував представників собору у єдності усіх трьох іпостасей, але також стверджував, що потрібно вбачати початок усього створеного у світі – Отця, причину всього створеного – Сина, а також Того, через кого світ отримав життя – Святого Духа.
Ці слова стали переконливими для усіх тих, хто приймав участь у діяльності собору. Григорій Богослов був удостоєний високої поваги і заслужив богословський авторитет. Аріан, євноміан, аполлінаріїв та інших єретиків – було осуджено. Собором було підтверджено Нікейський символ віри.
У 383 році стан здоров’я авторитетного богослова погіршився, він не витримав різних підстав, які були вчинені «східною» партією пресвітера Флавіана, який не в законний спосіб став патріархом Антиохійської церкви. Федор Тиранський призначає на назіанзську кафедру, замість Григорія Богослова , свого родича Євлогія.
Григорій Богослов займається написанням богословських праць, окрім них пише свою автобіографію, подорожує по монастирях, проживає в таких містах як Ламіс, Карвали, Ксанксарид і інших.
Помирає Григорій Богослов 25 січня 389 року, похований в місті Назіанз. У 950 році під час правління імператора Костянтина Багрянородного, нетлінні останки Григорія Богослова було урочисто перенесено до міста Константинополя.
Григорій Богослов залишив прекрасну творчу спадщину, відомою його богословсько-філософською працею є книга «Добротолюбність», у якій містить смисл, буття та існування людини як втілення образу Божого. А також багато цікавих філософських роздумів про буття світу, людини, Бога.
Богдан Стрикалюк
