У християнському Новому Завіті ці імена символізують вселенські злі сили, які об’єднаються в апокаліптичній битві наприкінці часів. Незважаючи на відносну стислість біблійних згадок, образи Гога й Магога стали центральними у пізнішій апокаліптичній літературі, середньовічних міфах, ісламських уявленнях та спробах конкретної історичної ідентифікації.
Гог у пророцтві Єзекіїля
Найдетальніше зображення Гога з Магога подано у пророчих главах Єзекіїля (38–39). Тут Гог — «головний князь Мешеха та Тувала», який прийде із загадкової північної землі Магога з військами численних народів. Його місія завоювати Ізраїль, розграбувати його скарби та знищити міста. Втім, Бог не допустить цього, через виверження стихій землетруси, зливи, палаючий град і вогонь війська Гога будуть знищені. Ця перемога засвідчить святість Бога і Його могутність перед усім людством. За задумом пророка, ця поразка ворога виконає роль остаточного очищення і відновлення зв’язку між Богом та Його народом.
Гог і Магог в Одкровенні Івана
У християнському Новому Завіті Гог і Магог набувають символічного, універсального значення. В Одкровенні (20:7–10) після тисячолітнього царювання Христа Сатана буде звільнений з темниці і підніме останнє повстання. Він зведе народи названі тут Гогом і Магогом і спрямує їх на облогу «міста улюбленого», тобто Нового Єрусалиму. Але Бог негайно втрутиться: з неба впаде вогонь, знищивши армію зла. Після цього настане Страшний суд, який завершить земну історію.
Інтерпретації в пізній релігійній та історичній традиції
З часів античності образи Гога і Магога неодноразово переосмислювались, зокрема через спроби співвіднести їх із реальними історичними силами або народами. У 1 Хронік 5:4 згадується чоловік на ім’я Гог як нащадок пророка Йоіла, що додатково ускладнює розуміння його ідентичності.
Юдейський історик Йосип Флавій у І столітті ототожнював Гога і Магога зі скіфами, кочовими племенами Північного Причорномор’я. У пізні століття вони асоціювались із гунами, які вторгалися до Європи, мадярами, а пізніше з ісламським світом, зокрема з постатями пророка Мухаммеда та султана Саладіна. У деяких християнських середньовічних легендах ці народи вважалися втіленням зла або залишками десяти загублених племен Ізраїлю, які зникли після ассирійського полону.
Гог і Магог в ісламській традиції
В ісламі аналогічними постатями до біблійних Гога та Магога є Яджудж і Маджудж, згадані в Корані. Вони також зображуються як сили хаосу, які будуть звільнені наприкінці часів і принесуть величезне спустошення перед остаточним Божим судом. Ісламська екзегеза тлумачить їх як варварські племена або демоничні народи, яких Аллах наразі тримає за стіною, зведеною Двурогим (Зуль-Карнайном), але в останній час вона буде зруйнована.
Апокаліптична роль у культурі та легендах
Гог і Магог стали архетипами ворогів Божого народу, символами кінцевого зла, яке постає перед остаточним періодом очищення світу. Їхня поразка щоразу зображується як ознака тріумфу божественного правосуддя та встановлення вічного царства Божого.
У середньовічній Європі образ Гога і Магога мав значний вплив на формування уявлень про «зовнішніх ворогів» будь то мусульмани, кочові народи, єретики чи інші «інші». Карти світу тих часів зображували їх за межами цивілізованих територій, за гористими бар’єрами чи залізними мурами, що підсилювало атмосферу апокаліптичного очікування.
Гог і Магог одні з найзагадковіших і водночас універсальних образів у релігійних уявленнях про кінець світу. Вони уособлюють силу зла, що протистоїть Божому задуму, але зрештою зазнає нищівної поразки. Їхня постать актуалізується в релігійних текстах, коментарях, міфах і політичних інтерпретаціях, свідчачи про глибоку потребу людства пояснити природу зла й утвердити віру в остаточну перемогу справедливості.
Іван Гудзенко
