Поступово піднімається у кар’єрі: від каноника кафедрального собору в Реймсі у 1337-1377 роках (разом зі своїм братом Жаном) і далі. У 1348-1349 роках хворів чумою, а в 1359-1360 році вдалося пережити двомісячний штурм Англії. Як мканоник міг відлучатися на деякий час від служіння, отримує привілей через дочку короля Яна – Бонну, входить у коло французького товариства, знайомиться з її чоловіком – королем Іоанном ІІ, сином Карлом V та Філіпом Мудрим.
Аристократи робили замовлення поетичного та музичного характеру твору Моше. До цього кола приєдналися Філіп де вітрі, Фруасар, Дешан, а також Чосер. У 1360-х роках погляд молодого поета привабила Перонна д’Армантьєр , що не могло не відобразитися у його творах. Останні роки свого життя присвятив редагуванню повної збірки рукописів, красиво ілюстрованих, адресованих патронам, завдяки чому вдалося зберегти культурний спадок поета.
Саме ним здійснюється продовження традиції труверів, серед яких Жанно де Люскюрель та Адам де ля Аля, зробивши неможливе – піднесення пісні до композиторського професійного музичного рівня. Машо відомий також і через застосований літературний жанр, де зміщуються поезія та р лірична, моральна, сатирична, дидактична проза, не без відсутності музичної вставки.
У 1330 роках внаслідок творчої діяльності стає вірш «Сказання про сад»; 1364 року написав поетичний твір «Правдиве сказання» (у ньому містяться здебільшого замітки з вісьмома вставками, листи до герцогині Перонни, з якою обмірковує техніку композиції, сприйняття та інтерпретування деталей твору «Remède de Fortune», з дев’ятьма п’єсами, котрі представляють повний реєстровий список музичних форм); у 1371 році світ побачив поетику у французькому варіанті, у ній насамперед були описані традиційні форми поетичного жанру, поезія представлена як частина риторики, розглянуті музичні питання.
Творча діяльність досить сильно вплинула на французьку поезію XIV-XVI століття. Під його вплив потрапив Фруассар, Дешан, Крістіна Пізанська, Шартьє, Карл Орлеанський та багато інших. У музиці вишуканість та різноманітність. У 1360-х роках Машо створив унікальний музичний шедевр – чотириголосу месу для Нотр — Дам де Парі (один композитор та повний текст ординарію).
Так, наприклад дев’ятнадцять «лє» в Машо досягають значного масштабу, якщо ж брати до уваги «Лє про джерело» (йдеться про куртуазне звернення до однієї дами, а потім іншої – Богородиці «Лє про умиротворення»). Ним написані тридцять три вірелє, сорок дві балади, двадцять одне рондо (два-чотири голосні). Звідси можна виділити: «О, ніжна мила дама», «Залишусть відданий Вам», рондо під назвою «Мій кінець-мій початок» і на сам кінець «сімнадцять, п’ять, тринадцять, чотирнадцять та п’ятнадцять» (в тексті міститься анаграма імені людини ПЕРОН французькою мовою, тобто це вказівка на герцогиню); із балад виокремлюють такі: «Із усіх кольорів», «Дама, в якій вся моя радість».
Машо пропонується використання музичних інструментів у виконанні п’єси , проте нотні рукописи взагалі не позначають ці інструменти. Авторству цього генія приписуються двадцять дві політекстові три-чотири голосні мотети. Мотети є найбільш складними у сприйнятті частини спадку поета. Для мотетів характерною є ізоритмія. Цю музичну техніку він застосовує в месі, гокеті «Давид» в пан-ізоритмії «Якщо любов не заставляє».
А тому основою творів музичного характеру Машо є формування сучасною наукою уяви про принципи та категорії поняття «старомодальна гармонія». До прикладу, в рондо віднайшли новаторські риси прототональності. Для неї якраз характерним виступає трактування терцевої структури як недосконалого дисонансу, котрі можна легко пізнати на слух їхнього розв’язання в квінтооктаву. Тобто як вже з’ясувалося, твори музичного мистецтва Машо здійснили вплив на сучасну науку.
Гійом Машо прожив всього сімдесят сім років. Помер у 1377 році і похований в рідному місті Ремс.
Пегас
