Георг Зіммель – філософ ідеаліст, соціолог, народився у 1858 році в місті Берлін. Отримав вищу освіту в Берлінському університеті. У 1885 р. – Зіммеля було призначено на посаду приват – доцента, а у 1901 – професором Берлінського університету, а згодом і в Стразбургзького (близько 1914 року). Слід відмітити, що ще в ранньому періоді відбувся вплив науковців Спенсера і Дарвіна на подальше формування філософії Зіммеля.Відбувається зміна моралі та істини у 1900 році шляхом впливу філософських ідей Канта, що помітно відучувалося так званих його апріоріях. Зіммель стає одним із визначних представників філософського напрямку ХХ століття, розробником проблеми філософії культури. Філософ інтерпретує життя як процес творчого становлення, що не вичерпується ні раціональними засобами і може бути досяжним тільки у внутрішньому інтуїтивному переживанні. Такі життєві переживання постають об’єктивними у багатообразних культурних формах.
Увага до індивідуальних форм реалізації життя історичних образів культури знайшла своє відображення у монографіях про Гете, Рембрандта, Канта, Шопенгауера та Ніцше, обумовлюючи не систематичність есе з філософії, в тому числі й історії культури. Пафос життя як якоїсь ірраціональної долі наскрізь пронизує філософію Георга Зіммеля, яка частково виражається у його вченні про трагедію творчості.
У його працях, написаних по соціології у 1890 -1900 роках ХХ століття прослідковується деяка формальність. Крім того коло його наукових інтересів до соціології дуже широке: влада та насилля, соціальне розрізнення, відчуження, взаємовідносини між суспільством та індивідом, соціологія культури, міста, сім’ї, статі, соціологія конфлікта, релігії.
Важливими працями Зіммеля вважаються такі: «Проблема філософії історії» (опублікована у 1892 році), а також «Філософія грошей» (у 1900 р.), «Соціологія» ( 1908 р.), «Конфлікт сучасної культури» (написана перед смертю у 1918 році). У 1906 р. – світ побачила ще одна його праця, присвячена релігійним проблемам. Праця називалася «Релігія», поряд з іншими філософськими працями була перекладена на російську мову. Філософ розглядає еволюцію суспільства як функціональне розрізнення, що супроводжується одночасно інтеграцією різних елементів. Він стверджує, що виникнення інтелекту та грошей починають собою знаменувати вступ суспільства в новий історичний період.
Таку історію суспільства він називає приростом інтелектуалізації суспільного життя, посиленням впливу принципу фінансового господарства. Дія двох форм приводить до відчуження, яке у свою чергу супроводжується прогресом особистісної свободи.
Тому Зіммеля можна вважати як одного із засновників структурно функціонального підходу у вивченні соціального життя. Соціальна взаємодія припускає єдність індивідів у їхню взаємодію (Георг Зіммель називає її формою). Головним об’єктом у дослідженні соціолога Зіммеля є індивідуальна взаємодія та форми взаємодії. До культурних форм, які регулюють відносини між людьми, Зіммель відносить релігію, поряд з існуючими мовою, мораллю, правом та політикою. Сутнісне ядро в сучасній культурі можуть утворювати людський інтелект та гроші. У свою чергу вони можуть поєднувати та інтегрувати різні елементи суспільно культурного, тобто від економічних відносин до їхніх способів висловлення емоційних станів.
Проте ті ж самі форми культури рано чи пізно можуть затверднути, кристалізуватись, об’єктивуватись, перестати бути адекватним демонструванням життя, гальмуючи процес самореалізації і саморозвитку життя на шляху. Таким чином виникає проблема трагізму культури, яка полягає у її відчужені від особистісного існування. Це в першу чергу стосується релігії. Бо релігійні імпульси, в яких виражений життєвий порив, властивий індивіду почали зафіксовуватись у догмах, а сама ж релігія була позбавлена джерела розвитку. Розлад так званих традиційних форм у релігійному житті загрожує загибеллю культурних форм, що існують в соціумі. Нові релігійні форми можуть ставити під сумнів основу релігії – віру у потойбічні сили.
А тому коли відбувається руйнація релігійних форм, нормативних структур спільного існування індивідів, життя не дає взамін нічого, звідси і виникає аномія у Зіммеля. Аномією він називає руйнування традиційних етичних правил. Зіммель не намагається оцінити традиційну релігію у порівнянні з новою релігійністю, а навпаки дати нам відповідь, що у результаті руйнації традиційної релігійної ідеї, сучасне соціальне життя не змогло народити якоїсь нової ідеї, яка б стала основою людського загального спільного життя. Соціологія релігії Зіммеля намагається поєднати у собі типічний функціональний релігійний підхід з ідеями трагедії культури та культурних релігійних форм.
Його ідеї набули великої популярності серед інших видатних філософів і соціологів. У 1914 р. – Георга Зіммеля було призначено штатним співробітником у Страсбургзькому університеті. Він тяжко захворів і був ізольований від наукового середовища берлінців, а згодом з початком розгортання першої світової війни, заклад було зачинено. У шестидесятирічному віці наприкінці осені у 1918 році, від раку печінки помирає філософ Георг Зіммель. Тіло видатного мислителя було поховано у місті Страсбург.
Богдан Стрикалюк
