Франческо Петрарка народився у місті Ареццо (Тоскана, Італія) 1304 року в родині флорентійського нотаріуса. Матір виховувала Франческо близько семи місяців в Анчизі, у містечку вони пробули до 1311 року. У 1312 р. – родина Петрарка переїздить до французького міста Авіньйон. Батьки найняли приватного вчителя для свого сина, а вже потім віддали до школи підготовки юристів, розташованої у місті Монлел’є. У 1320 р. – Франческо їде зі своїм братом у Болонью для продовження навчання на юридичному. У 1326 р. — Франческо з братом змушені були повернутися в Авіньйон, у зв’язку зі смертю свого батька. Франческо проявляє хист до літературної творчості, виявляє прекрасні здібності у цьому напрямку.
У 1327 р. — у Страсну П’ятницю в церкві м. Авіньйон відбувається зустріч між Франческо і молодою панянкою Лаурою. Саме Лаура стала музою натхнення для написання його віршів. Він приймає сан священика, вирішивши заробити для свого прожиття.
Хоч Франческо і був рукопокладений, проте навряд чи звершував богослужіння. У 1330 р. — Петрарка поступає до кардинала Джовані Колони, щоб стати капеланом. У 1335 р. – він отримує дозвіл від кардинала.
У 1337 р. – Петраркою було придбано володіння у авіньйонській долині Воклюзі. Тут починає писати два твори, спочатку на латинській мові створює поему «Африка про переможця Ганібала Сціпіона», а також інший «Про славних мужів» (робить опис видатних людей античного періоду).
Вже пізніше, Франческо пише на латинській мові ліричні вірші, в тому числі і листи. Крім того прекрасно змальовує комедію «Філологія», що на превеликий жаль була втрачена.
У 1340 р. — Франческо Петрарка набув європейської слави завдяки підтримці папського двору та багато чисельним подорожам. У 1341 р. – римський сенат увінчав голову Франческа Петрарки лавровим вінком. Він став відомий не лише як гуманіст, а творець ліричної поезії.
У 1342 -1343 рр. — займається епічною поемою, за зразком твору Августина «Сповідь» пише книгу під назвою «Secretum Meum» (Мій секрет). Книга написана у формі трьох діалогів, які відбуваються між Франческом Петраркою, Августином та Істиною. Петрарка окрім того написав «Покаянні псалми», працю – трактат у такій собі збірці анекдотів та біографій «Про достопам’ятні події», а ще дидактичні (повчальні) поеми «Тріумф Любові»; «Тріумф Ціломудрості»; першу редакцію книги ліричних віршів у латино мовній версії «Канцоньєре ».
З 1343 по 1345 рр. — перебував у місті Пармі. У ній він продовжує працювати над поемою «Африка» та філософським трактатом «Про достопам’ятні події». Ці твори йому не вдалося закінчити. До них Франческо більше не повертався.
У 1345 р. – повертається до Воклюза. У 1347 р. – став свідком повстання, піднятого у Римі Колою де Рієцо і яке вже потім було подавлене. З 1346 по 1357 рр. – пише «Буколічні пісні», два прозаїчні трактати «Про усамітнене життя»; «Про монаше дозвілля». Другий трактат стосується усамітненого життя та лінивого творчого розуму. У 1348 р. – під час нашестя чуми загинули кардинал Колона та кохана Франческо – Лаура. Ці дві смерті спричинили великий душевний біль Петрарці.
У 1350 р. – Петрарка перебуває у дружніх відносинах з Джовані Бокаччо та Франческо Нелі. В Італії поет пише чотири еклоги для своєї поеми «Тріумф Смерті», далі приступає до іншої, що отримала назву «Тріумф Слави» і інші прозаїчні твори. З 1351 по 1353 рр. — Петрарка приділив особливу увагу суспільному життю, становищу справ при дворі папи у Воклюзі. Особливо ж Франческо критикує методи лікування папських лікарів у своїй праці «Інвективи проти лікарів». Велика частина листів про критичну обстановку Авіньйона була зібрана ним у книгу «Без адреси». У 1353 р. – на запрошення архієпископа, Франческо прибуває у місто Мілан.
Архієпископом Джовані Вісконті призначається виконуючим обов’язки секретаря, оратора та емісара. У цьому ж таки році пише твір «Про засоби проти усякої фортуни», у який увійшло понад двісті п’ятдесят діалогів Петрарки. Пізніше пише ще один твір «Шлях до Сирії». У 1361 р. — Петрарка змушений був залишити Мілан через поширення чуми.
Цілий рік провів у місті Падуї, був запрошений родиною Каррара до них. Закінчує опрацьовувати збірник «Віршотворні послання»; «Листи про справи приватного життя» (триста п’ятдесят листі у латино мовному перекладі); «Старечі листи» (близько сто двадцяти п’яти листів, датованих 1361 та 1374 роками). У 1362 р. – Петрарка тікає від чуми у Веенецію.
У 1366 р. — на Петрарку здійснюються з боку напади послідовників аристотелівського вчення. На що Петрарка відповів інвективою «Про свою недбалість та інших людей». У 1370 р. – поет купляє дуже скромну віллу на Евганейських пагорбах у Аркві. У 1372 р.- Петрарка змушений був переховуватися під час військових дій, що відбувалися між Падуєю та Венецією.
Після поразки Падуї, Франческо разом з державними керівниками відправляється на мирні переговори у Венецію. Удосконалює твір «Канцоньєре» у 1373 році.
Працює над завершенням своїх «Триумфів», з яких шість увійшло до редакції: Любов, Ціломудрість, Смерть, Слава, Час, Вічність.
Франческо Петрарка помер влітку 1374 року і був похований в падуанському місті Арква.
Богдан Стрикалюк
