Франческо Петрарка

FranceskoФранческо Петрарка  народився  у  місті Ареццо (Тоскана, Італія)  1304 року в родині флорентійського нотаріуса.  Матір виховувала  Франческо  близько семи місяців  в Анчизі, у містечку вони пробули до 1311 року.

У 1312 р. – родина Петрарка  переїздить до французького міста Авіньйон.  Батьки найняли  приватного вчителя для свого сина, а вже потім віддали  до школи підготовки юристів, розташованої  у місті Монлел’є. У 1320 р. – Франческо  їде зі своїм братом у Болонью для продовження  навчання  на юридичному. У 1326 р. –  Франческо з братом змушені були повернутися  в Авіньйон,  у зв’язку зі смертю свого батька. Франческо  проявляє хист до літературної творчості, виявляє прекрасні здібності  у цьому напрямку.

У 1327 р. –  у Страсну П’ятницю в церкві м. Авіньйон відбувається зустріч  між  Франческо  і молодою  панянкою  Лаурою.  Саме Лаура  стала музою  натхнення  для написання його віршів. Він  приймає  сан священика, вирішивши  заробити  для свого прожиття. Хоч  Франческо і був рукопокладений, проте  навряд чи звершував   богослужіння. У 1330 р. –  Петрарка  поступає до кардинала Джовані  Колони, щоб стати  капеланом.  У 1335 р. – він отримує  дозвіл  від кардинала.

У 1337 р. – Петраркою було придбано володіння  у авіньйонській долині Воклюзі.  Тут починає  писати  два твори, спочатку на латинській мові  створює поему «Африка  про переможця  Ганібала Сціпіона», а також інший  «Про славних мужів» (робить опис  видатних людей античного періоду).

Вже пізніше, Франческо  пише  на латинській мові ліричні вірші, в тому числі і листи. Крім того  прекрасно змальовує комедію «Філологія», що на превеликий жаль була втрачена.

У 1340 р. –  Франческо Петрарка  набув європейської слави  завдяки підтримці папського двору та багато чисельним подорожам.  У 1341 р. – римський сенат увінчав голову Франческа Петрарки  лавровим вінком. Він став відомий не лише як гуманіст, а  творець ліричної поезії.

У 1342 -1343 рр. –  займається  епічною поемою, за зразком твору Августина «Сповідь»  пише книгу під назвою «Secretum Meum» (Мій секрет). Книга написана у формі  трьох діалогів, які відбуваються між Франческом Петраркою, Августином та  Істиною. Петрарка окрім того  написав  «Покаянні псалми»,  працю – трактат у такій собі збірці анекдотів та біографій  «Про достопам’ятні події», а ще дидактичні (повчальні) поеми «Тріумф Любові»; «Тріумф  Ціломудрості»;  першу редакцію  книги ліричних віршів у латино мовній версії «Канцоньєре ».

З 1343  по 1345 рр. –  перебував у місті Пармі. У ній він продовжує працювати над  поемою «Африка» та філософським трактатом «Про достопам’ятні події».  Ці твори  йому не вдалося закінчити.  До них Франческо більше не повертався.

У 1345 р. – повертається  до Воклюза.   У 1347 р. – став свідком  повстання, піднятого  у Римі  Колою де Рієцо і яке вже потім було  подавлене.  З 1346 по 1357 рр. – пише  «Буколічні пісні», два прозаїчні  трактати «Про  усамітнене життя»; «Про  монаше дозвілля». Другий  трактат  стосується  усамітненого  життя  та лінивого творчого розуму. У 1348 р. – під час нашестя чуми   загинули кардинал Колона та кохана Франческо – Лаура. Ці дві смерті спричинили великий  душевний біль   Петрарці.

У 1350 р. – Петрарка  перебуває у дружніх відносинах з  Джовані Бокаччо та Франческо Нелі.  В Італії  поет пише  чотири еклоги для своєї поеми «Тріумф Смерті», далі приступає  до  іншої, що отримала назву «Тріумф Слави» і  інші прозаїчні твори. З 1351 по 1353 рр. –  Петрарка приділив особливу увагу суспільному життю, становищу справ при дворі папи  у Воклюзі. Особливо  ж Франческо критикує  методи лікування папських лікарів  у своїй праці «Інвективи проти лікарів». Велика частина листів про критичну обстановку Авіньйона була зібрана  ним у книгу «Без адреси». У 1353 р. – на запрошення архієпископа, Франческо прибуває у місто Мілан.

Архієпископом Джовані Вісконті  призначається  виконуючим обов’язки секретаря, оратора  та емісара. У цьому ж таки році  пише твір «Про засоби проти усякої фортуни», у який увійшло понад  двісті п’ятдесят  діалогів Петрарки. Пізніше пише ще один твір «Шлях до Сирії».  У 1361 р. –  Петрарка змушений був залишити  Мілан через   поширення чуми.

Цілий рік  провів у місті Падуї, був запрошений родиною Каррара до них. Закінчує  опрацьовувати  збірник «Віршотворні  послання»; «Листи про справи приватного життя» (триста п’ятдесят листі  у латино мовному перекладі); «Старечі  листи» (близько сто двадцяти п’яти  листів, датованих 1361 та 1374 роками). У 1362 р. – Петрарка тікає від чуми у Веенецію.

У 1366 р. –  на Петрарку здійснюються  з боку напади  послідовників аристотелівського вчення. На що Петрарка відповів  інвективою «Про  свою недбалість  та інших людей». У 1370 р. – поет купляє дуже скромну віллу на Евганейських пагорбах у Аркві. У 1372 р.- Петрарка змушений був переховуватися під час військових дій, що відбувалися між Падуєю та Венецією.

Після поразки Падуї, Франческо разом з  державними керівниками  відправляється  на мирні переговори  у Венецію. Удосконалює  твір «Канцоньєре» у 1373 році.

Працює над  завершенням  своїх  «Триумфів», з яких  шість увійшло до редакції: Любов, Ціломудрість, Смерть, Слава, Час,  Вічність.

Франческо Петрарка  помер  влітку 1374 року і був похований в падуанському місті Арква.

Богдан Стрикалюк