Гельвецій зумів розробити чітку філософську картину світу: на його думку природа, де її частиною є людина – існує вічно і має закладену основу у самій собі. У природі спостерігається закономірний процес руху та розвитку, тому що у ній все народжується, росте і гине, тобто відбувається перехід одного стану в інший стан. Ніщо, що у часі та просторі не може випередити саму матерію.Філософ обумовлює єдність матерії та руху, а також матерії та свідомості. На відміну від мислителя Дідро, Гельвецій стверджував, що матерія на визначеному своєму етапі розвитку набуває здатності відчуття. Відкидає теїзм та деїзм філософа – просвітника Вольтера.
У класичній традиції намагається відшукати корені ідей надприроднього та релігії у темряві та невігластві людей, у відчутті страху смерті та в організованому обмані одних людей іншими. Пізнання світу розглядає з позиції матеріального сенсуалізму (відчуття), заперечує агностицизм.
Цей принцип Гельвецій застосовує при поясненні суспільства та людини. Людина на думку Гельвеція є нічим іншим як природня істота, що наділена відчуттями, свідомістю, пристрастями, є основою цього суспільства. З чуттєвої природи людини він виводить рухомий початок у суспільному житті – це принцип егоїзму (гордині), себелюбства.
Стверджує про рівність природніх розумових здібностей у кожній людині, не дивлячись на расу чи національність. Причину нерівності вбачає у різному вихованні та різних умовах життя. Майбутнє суспільство Гельвецій уявляє як вільне від станового поділу або ж станової нерівності. Стає противником феодалізму.
Вважав, що феодальний устрій калічить людей. Церква ж знищує людські характери, а сама релігійна мораль є по собі лицемірна і не людяна.
Стрикалюк Богдан, магістр релігієзнавства
