Хоча сама по собі ідея була прекрасною, але неможливо створити таке нове суспільство. І для людської природи це практично неможливо. Ця ідея більше була подібна до утопії. Згідно переконання самого Фрома, класичний психоаналіз збагатив знання про людину, але збільшив знання про те, як людина повинна жити, і що повинна робити. На його думку, З. Фрейд намагався показати психоаналіз в якості природньої науки і допустився помилки не приділяючи уваги проблемі етики.
Він стверджував, що не можна зрозуміти людину, якщо її розглядати під кутом зору витіснення сексуального потягу, а не усієї цілісності, включаючи потреби знайти відповідь про сенс її існування та відшукати норми, за якими потрібно жити їй. Фром зміщує акцент з біологічних мотивів людської поведінки у своєму психоаналізі на соціальні фактори. Він хоче продемонструвати, що «людська натура – страсті людини та її тривоги – це продукт культури».
Він проводить аналіз періоду становлення особистості в еру капіталізму, коли формувалася нова філософія, новий світогляд на людину та сенс її життя. Велику увагу приділяє періоду Реформації Лютера та Кальвіна, в основі їхнього вчення вбачає ідею витоків сучасного капіталістичного укладу. На основі свого психоаналізу Фром намагається дати більш розгорнену картину історичних процесів та їх впливів на людину, визначити причини втечі людини від самої себе та власної свободи.
У другій своїй книзі «Людина для самої себе», яке водночас є продовженням попередньої книги «Втеча від свободи» (1941 р.) – автор звертає особливу увагу на проблеми етики, норм та цінностей, що ведуть людину до самореалізації та втілення її можливостей. Далі Е. Фром розглядає питання про неврози у людині. Він вважає, що неврози – це симптоми, які вражають людину у її життєдіяльності, в тому числі і в боротьбі за свободу.
У багатьох випадках невротичні симптоми є конкретним вираженням морального конфлікту. Це означає, що успішність терапевтичних зусиль багато в чому залежить від розуміння та вирішення моральної проблеми людини. Основною моральною проблемою сучасності, як вважає Фром є байдужість людини до самої себе.
Завдання гуманістичного психоаналізу полягає в тому, щоб допомогти розкрити людиною правду про саму себе, у вияві тих психологічних орієнтацій у світі, завдяки яким і формується її соціальний характер, в осмисленні моральних проблем, які сприяють розумінню того, що людина є єдиною істотою, яка наділена совістю. Любов – це творча діяльність, а не пристрасть, яка веде до нерозумних вчинків.
Фром проводить різницю між авторитарною та гуманістичною совістю. Перша є аналогом Над – Я З. Фрейда (голос зовнішнього авторитету батьків, держави). Друга ж не є цим, а швидше власним голосом людини, яка не залежить від санкцій та заохочень, що виражає особистий інтерес та цілісність, вимагаючи стати тим, ким вона потенційно є. Він протиставляє некрофілію біофілії та виділяє різні форми агресії: доброякісну, тобто біологічно адаптивну, яка служить справі життя, та злоякісну, історично придбану, що пов’язана з жорстокістю та агресивністю, з пристрастю мучити та вбивати. Фром демонструє необхідність щодо зміни образу життя, що засноване на готовності людини відмовитися від різних форм володіння заради того, щоб в першу чергу бути самим собою.
Стрикалюк Богдан, магістр релігієзнавства
