Особливе місце серед філософських концепцій ХІХ століття займає філософія Сьорена К‘єркегора. Саме він різко виступає проти системи раціоналізму Георга Гегеля, протиставляючи їй ідею віри. Хоч К‘єркегор і висуває цю ідею на противагу традиційному гегелівському раціоналізму, в тім не має жодного заперечення щодо можливостей розуму, схильності людського пізнання та здібностей. Крім того, К‘єркегором подається ідея екзистенційного мислення.На відміну від наукового мислення, екзистенційне тісно пов’язане з ментальним життям людини. Якщо наукове мислення байдуже до мислячого суб’єкта, то екзистенційний мислитель має інтерес до свого мислення, так як існує в ньому. Для нього, об‘єктивна реальність не може бути від‘ємною від суб‘єктивної. Людський інтелект не може зрозуміти життя, залишається тільки вірити, і чим абсурднішим є життя, то тим сильнішою має бути віра.Уся проблема життя, вибору способу життя обумовлені його кінцем. Не менш цікавим у предметі філософії К‘єркегора є переорієнтація на етику. Завдання цієї філософії полягає у дослідженні можливості морального самовизначення людини. К‘єркегором проводиться аналіз наступних трьох моральних орієнтацій, важливих у його філософії: естетичної, етичної, теологічної.
Естетична — полягає передусім у насолоді як способу людського життя, діяльність якої направлена зовні на володіння зовнішнім мінливим світом.
Етична — залежить від усвідомлення себе таким, що відноситься до людського роду, ставить собі за завдання — реалізацію у людині добродійства та моральності. Як етика так і розум є взаємообумовленими. Етика вимагає від людини, щоб її життя здійснювалося на користь спільного блага усіх, те ж саме припускає розум. Людина, яка розвиває у собі інтелект, моральна, розум допомагає їй відкрити сутність та смисл людського життя, що полягає у втіленні загальнолюдських цінностей.
Людський інтелект об‘єктивно зафіксовує становище людини у світі. Він робить імовірною смертність для людини, тим самим доказуючи безсилість будь-якої істоти перед часом. Істини розуму не можуть бути всесильними та кінцевими, оскільки їх необхідно подолати. Тому етична ступінь людського духу можу е бути перевершеною релігійною.
Теологічна або ж релігійна — вважається однією із вищий стадій розвитку людини. У ній спостерігається відмова від досягнень розуму і спирання на віру. Тобто, людина відмовляється від розумових суджень, волі, натомість підпорядковується вірі. Таке судження: сутністю бога є любов — вважається швидше судженням людини, а не бога. Тут людина намагається перестрахувати себе від непередбачуваності бога, вселяючи собі думку про його добродійність.
Вона поєднує релігійне з етичним, боячись сутності релігійного у чистім вигляді як воно є насправді. З допомогою віри людина має можливість стати вище всезагальних об‘єктивних законів, а також досягти виконання бажання попри силу абсурду, через бога. Коли ж людина здатна на оригінальну віру, тоді вона рятує її від земної кінцевої участі. Таким чином в екзистенційній філософії К‘єркегора були викладені такі положення, за якими::
А) одиничне є вищим за загальне
Б) істина завжди є суб‘єктивною
В) засобами досягнення істини людиною вважаються екзистенція, страх, відчай
Г) розум та наука не поєднуються з розумінням істини
Богдан Стрикалюк
