Філософія права є перш за все науковою дисципліною, яка досліджує смисл права, його сутність, поняття, його основи та місця у сучасному світі, в долях етносу та всього людства. Тобто від початку вона є розділом філософії та права. Одні стверджують, що це є такий спосіб мислення, проте не наукою вона бути не може. Інші ж притримуються думки, що це власне і є наука.
Як наукова дисципліна вона формується на початку ХІХ століття в період Радянського Союзу. Історія становлення цієї науки є дуже цікавою. Наукова дисципліна спочатку починає формуватися як частинка філософії, знаходячись на філософському підґрунті. Вже наприкінці цього ж століття, поступово переходить до рук юристів, стаючи їхньою правовою частиною – юриспунденцією. Проте філософія права з невідомих причин у радянський період починає розчинятися у теорії громадянського права.
В останній час набрала силу актуальність проблем юриспунденції, які не можна було вирішити, спираючись тільки на одну практику. Тому на предмет та поняття філософії права, дослідники дивилися по – різному.
Наприклад, Олексієв визначав філософію права не лише як наука, а й дисципліну, яка повинна дати людині пояснення правового світогляду для кожної людини та цивілізації. Мерсісянс називає філософію права наукою, яка у собі має покликання розкривати цінності та правдивість права та його співвідношення із законом. Науковець розмежовував ці два поняття: права та закону.
Малахов займав іншу позицію щодо питання філософії права, стверджував,що вона має розглядатися не інакше як інтелектуальний процес, головна суть якого полягає у роздумах про право. І цю суть Малахов вбачає у правовій людській свідомості, намагаючись у такий спосіб обґрунтувати цінність філософії права зі сторони його суб’єкта – людини.
На відміну від інших, Керімов визначає філософію права як наукову дисципліну,що спроможна розробляти основоположні проблеми діалекти, в тому числі гносеології та логіки буття права, які дають можливість розвитку теорії права. Керімов вважає, що філософія права повинна складатися з трьох важливих елементів.
А от Жуков, вважає по – іншому, адже перше ніж визначити філософію права та предмет цієї дисципліни, необхідно спочатку розкрити в цілому поняття загальної філософії, характеристики та особливості.
Прослідковуються риси загальної філософії:
Філософія взагалі немає загальнозначущих результатів. А висновки, до яких відповідно приходять філософи, не обов’язково можуть бути всіма прийняті, бо філософія перебуває у пошуках безкінечних вирішень одних і тих самих питань. Тому у ній не має якоїсь єдності.
Вона виступає набором різних думок і тільки всього. В тім філософія до того ж прагне виробити універсальне знання, в тім чи це можливо зробити. Універсальне знання можна буде застосувати у будь – якій сфері, що власне підтверджує філософія.
Проте тут відводиться особливе місце ціннісній складовій. Перш за все виявляє себе суб’єктивний момент. Так як значущість та цінність можуть розглядатися зовсім по – різному. Мета науки полягає у набутті нового знання, а от філософії – сенсу. Тому Жуков розглядає загальну філософію у якості методу та теорії.
Філософія як метод є одним із способів мислення, який напрямлений на виявлення основ буття, сенсу, значущості та цінності. А філософія як теорія – це певна сума уявлень, що мають здатність виступати у раціоналізованій формі аксіологічних установок.
Властивості філософії можна звести до трьох:
1) Прагнення отримати обумовлене універсальне знання
2) Аксіологічна природа філософського знання
3) Суб’єктивізм
Отож такі властивості як у загальній філософії є в наявності і в філософії права, яку також можна розглядати як метод та теорію. Такий підхід дуже співзвучний з позицією Михайловського. Він вважає, що філософія права як наукова дисципліна бажає пізнати порядок, у якому власне виявляються основи її буття. А також стверджує, що вона повинна розробити повну методологію. Все – таки у рамках філософії важливе значення має ціннісна складова.
Слід зазначити те, що предметом філософії права виступає ніщо інше як правова свідомість. Крім того філософія права має свою чітку структуру. Вона містить такі основні розділи:
1) Онтологія права — займається проблемами природнього права, зв’язку права та закону.
2) Антропологія права – вчення про місце людини в законі та права у ній, відношення людини до правових явищ та здатність створювати право, сприймаючи його зміст. Людина виступає як природня істота та цінність правової культури.
3) Гносеологія права – втілюється за допомогою теорії та методів пізнання правової дійсності з розмежуванням природнього та позитивного права.
4) Аксіологія права – це є вчення про право як цінність та правові цінності.
5) Логіка права – вчення, яке базується на системі правових понять та мисленні. Правове мислення людини виступає у ролі розумової діяльності, напрямленої на вирішення завдань по використанні правових засобів та аргументів. Юридична термінологія без неї існувати не може.
6) Герменевтика права — своєрідна теорія з досягненням та витлумаченням смислів, які приховуються у різних текстах права (закони, інструкції, рішення, вироки). Вона орієнтується на того, що розуміє та сприймає правовий текст, а тлумачення виступає як справжнє мистецтво людини – професіонала.
Богдан Стрикалюк
