Цицерон отримав філософську підготовку від епікурейця Федра, стоїка Діодота та академіка Філона Лариського. Це дозволило йому ознайомитися з основними напрямами філософії того часу: епікуреїзмом, стоїцизмом та скептицизмом. Хоча Цицерон називав себе академіком, цей термін найчастіше стосувався його теорії пізнання. Він схилявся до позиції скептицизму, вважаючи, що у пізнанні варто керуватися ймовірністю, а не шукати абсолютної достовірності. Це було його способом пояснення можливих протиріч у його власних роботах.
В етичних питаннях Цицерон схилявся до догматизму, особливо захоплювався стоїцизмом, але водночас знаходив інтелектуальний натхнення в ідеях Сократа. Хоча більшість свого життя він залишався агностиком щодо релігії, його світогляд зазнав змін після смерті дочки в 45 році до н.е., що вплинуло на його філософські роздуми. Хоча в його творах релігійні ідеї зустрічаються рідко, вони виразно проявляються в «Somnium Scipionis» («Сон Сципіона») наприкінці праці «De republica».
Цицерон почав серйозно займатися філософією лише в 54 році до н.е., у період відносного політичного затишшя. Його ранні філософські праці, такі як «De republica» та «De legibus», мали на меті розглянути римську історію з позиції грецької політичної філософії. Однак найактивніший період його філософської діяльності припадає на лютий 45 — листопад 44 років до н.е. За цей час він створив низку філософських творів на різноманітні теми.
З-поміж його робіт варто виділити такі праці, як «De consolatione» (присвячена смерті його доньки), «Гортензій» (впливова робота, яка спонукала Августина до вивчення філософії), «Academica» (обговорює скептицизм і важливість зваженого судження), «De finibus» (досліджує етичні питання: що важливіше – задоволення, чеснота чи їхня комбінація?), та «De officiis» (роздуми про моральний обов’язок).
Цицерон не претендував на оригінальність своїх філософських праць, відкрито визнаючи, що черпає свої ідеї з грецьких джерел, зокрема стоїчних, академічних, епікурейських та перипатетичних філософів. Його головною метою було створення філософської енциклопедії для Риму, що стала б мостом між грецькою та римською інтелектуальними традиціями. У своїх роботах він часто використовував форму діалогу, але його взірцем були не Платон, а Арістотель та Гераклід Понтійський.
Головна заслуга Цицерона полягає в тому, що він передав грецьку філософію римському світові та, згодом, середньовічній Європі. Він створив філософський словник, який значно вплинув на подальший розвиток західної думки, забезпечивши доступ до ідей давньогрецьких філософів для багатьох поколінь європейських мислителів.
Іван Гудзенко
