До його філософської спадщини увійшло понад сімнадцяти творів, семи перекладів, збірники «Сад Божественних пісень», «Байки Харківські» (які вважають єдиною системою його поглядів, філософії). Ще раніше І. Франко висловився про Сковороду як «національного філософа», оскільки той виражав глибокі і суттєві духовні цінності нації. Своєю мудрістю мандрівний філософ виплекав премудрість віри.
Сковороді належить низка розроблених концепцій, зокрема таких як «сродна праця», де славнозвісна теза Сократа про пізнання самого себе наповнюється новим змістом. Таким чином самопізнання із самовдосконаленням відбувається за рахунок «сродної» діяльності людини. Праця виступає всеперемагаючою силою, з відсутністю якої не існуватиме добро та щастя.
Радість і задоволення приноситься такою працею у випадку її «сродності», відповідною індивідуальному природному нахилу людини. Працею він називає не засіб існування, а життєву потребу з найвищою насолодою. До того ж Сковородою ігнорується соціальний момент, якщо справа стосується соціальної нерівності, класової суперечності, надаючи перевагу натурфілософії і місця людини в житті.
Соціальні вади пов’язуються з життєвими змінами через шлях викорінення «несродної» праці у суспільній сфері діяльності. Суспільні відносини можуть бути вдосконалені завдяки тим умовам людського життя, заснованого внаслідок праці, що приноситиме насолоду. Саме «сродна праця» стала предметом філософських роздумів, прописаних у його трактатах.
Найвідоміші серед них такі: «Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу» (викладені суспільно-політичні, естетичні, етичні аспекти), збірка «Басні харьковські», «Змія і Буфон» (в байці розкрито головний смисл – не шкодування сил та енергії завдяки оновленню життя окремої людини, цілого суспільства ), байка «Верблюд і олень» (наділення Богом Оленя працелюбністю з метою знаходження чистої джерельної води, а не каламутної як у верблюда), «Бджола та Шершень» (збирання нектару працьовитими, щасливими людьми, ніж життям без праці у трутнів).
Останню байку перетворює у справжній філософський трактат, користуючись біблійними висловлюваннями, посилаючись на філософів Епікура та Ціцерона. Щастя пов’язане з образом людського життя. В іншому трактаті «Ікона Алкивіадська». Філософом захищається людська натура від її зведення до споживацтва та корисливості. Тому праця у Сковороди, не є обов’язком, боргом, примусом, а вільним потягом людини.
Процес праці – насолода, і людина відчуває щастя, не залежно від того які будуть результати. І така праця називається ним не інакше як «сродна». Поділ людей за зайняттям двох видів праць і спирання на них є можливістю розв’язання проблем сучасного людства. Сродна праця – матеріальна і духовна потреба, адже звеселяючи дух водночас здійснює принесення задоволення і насолоди.
Участь у процесі праці – головна мета не лише суспільної людської користі, а найголовніша умова досягнення щастя людиною. А поставлення філософом питання «сродності» у праці надає його вченню соціального звучання спрямованого проти паразитичності панівного класу, який тільки живе привласненням праці, тих хто сумлінно трудиться. Серед них на відміну від наук виділив землеробство та ремесло – дві моральні цінності.
Насправді ці праці мають перевагу над іншими, наголошуючи на їхній користі. Землеробство приваблює своєю насолодою праці, а «чесне ремесло» на думку Сковорди має важливе значення, не маючи жодного відношення до привласнення чужої праці. Тому захист переваг моральності праць, що невідділимі від необхідного виробництва продуктів для самої людини не приведуть до втрати цінності людини, оскільки характерні для світогляду.
Суспільство в природній праці для Сковороди є цілісним організмом, котрий зв’язаний між собою залежністю їхніх функцій.
Філософія Сковороди є простою і зрозумілою, природною і доступною для сучасного світу, а тому вона залишається надбанням української культури і теперішньої науки.
Пегас
