Його батько був воєначальником при імператорі Валентиніані І, досягнув кар’єри командуючого військової кінноти. Зі смертю правителя його несправедливо звинуватили вороги в сепаратистських задумах, а потім стратили в Карфагені. Як і батько, Феодосій володів неабиякими навиками військового полководця.
Ще раніше разом з ним приймав участь у бойових діях проти піктів, скотів. Феодосія призначено дукою в Мезії. Проводить успішну військову операцію на Дунаї проти савраматів з відстоюванням кордону від ворожого вторгнення. Душевно переживає страту свого батька, веде приватне життя на батьківщині. Одружився з Елією Флацілле.
У 377 році в Іспанії народжується старший син Аркадій, у 384 році в Константинополі – молодший син Гонорій. Від другого шлюбу з Галлою. У них народилася дочка Галлія Плацідія, котра стала матір’ю імператора Валентіана ІІІ. Призваний на службу до Граціана.
Після того як імператор Валент ІІ загинув, місце зайняв Граціан аби зупинити натиск варварів. Імператор Граціан назначає Феодосія головнокомандувачем армії. Блискучі перемоги дали можливість у 379 році коронувати Феодосія в Сірмії як правителя Східної Римської імперії.
Феодосій демонстрував приклад доброго батька, чоловіка, мудрого та енергійного правителя.
Освіта сприяла тому, щоб Феодосій виконав завдання правителя, розуміючи ці труднощі, просвітлюючись розумно побудованим планом. Ним висунуто девіз єдності та покарання, відстоюючи його перед варварами, проти розчленування. Крім того Феодосій чудово володів знаряддями римської стратегії, був обережний в обміркуванні дій, швидко виконував дії. Феодосій розумівся в дипломатії та адміністраторській діяльності.
Феодосію необхідно було зупинити вестготів, які занадто зачастили на Балканський півострів, стаючи реальною загрозою для Константинополя. Феодосій здійснює реорганізацію війська, поповнюючи його варварами, які ще від початку були роздроблені та ворогували один проти одного. У 379 по 382 роки займається очисткою півострова, використовуючи протиріччя варварів. Крок за кроком, Феодосію вдається привести до покори готів через укладання з ними угоди.
Досягнути примирення дунайського кордону Феодосію не вдалося, необхідно було захищатися від набігів германців, сарматів, аланів, гунів, для цього потрібні були надійні засоби та неприспана увага. Далекий Схід імперії почував себе значно спокійніше. Феодосія найбільше тривожив Захід, оскільки ще при Граціані в Галію та Італію набігали франки, алмани, маркомани, квади. Британія ж зазнала узурпації від Максіма, котрий здобув Галію. У 383 році в Ліоні Граціана було вбито змовниками.
У руках неповнолітнього сина Граціана – Валентіана ІІ утримувалася Італія, в тім у 387 році тому довелося при підтримці Феодосія тікати у місто Фессалоніки.
Взявши з собою здібних військовим полководців, які за походженнями були римлянами та варварами – Промота та Тімазія, Ріхомера та Арбогаста та добре облаштоване військо пройшов через Панонію до Італії і з допомогою флоту з півдня взяв узурпатора в полон, а 388 року наказав стратити. Таким чином покладено кінець узурпаторської влади Максіма.
Західна імперія вітала спадкоємця трону – Валентіана ІІ, при ньому мав сильний влив Феодосій. У 388 – 391 роках Феодосій проводить достатньо часу в місті Мілан. Як тільки поступив сигнал неочікуваного вторгнення варварів на Балкани, Феодосій повертається, розділяє війська на корпуси, ставлячи при них довірливих військових керівників, розширюючи владу за рахунок префекта преторія.
НЕ дуже досвідчений імператор Валентініан ІІ допускається кількох помилок: ворожнеча з Арбогастом, керуючим Галією та загострення ситуації в Західній імперії. У 392 році після прибуття до Вєни імператора, яким висувалися різкі вимоги, останній забажав убити його і замість нього посадити іншу людину – професора риторики Євгенія, що відіграватиме роль іграшки в руках Арбогаста. Усе дійшло до того, що через необдуманість попереднього імператора, трон посів Євгеній, виняток становили Галія та Італія.
А це призвело до формування руху – паганізм, очоленого язичницьким парторгом Нікомахом Флавіаном, державною людиною, оцінку якій надавав сам Феодосій. Смута охопила й Африку, оскільки військовим намісником Гільдоном робиться спроба створення окремого володіння. Феодосію нічого не залишається як проголосити себе як єдиного імператора, в сан августа був возведений його син – Гонорій після попереднього старшого сина Аркадія.
Формування сильного війська у 394 році під керівництвом Стіліхона та Алахіра забезпечило Феодосію І отримати блискучу перемогу в битві під Аквіленами і розбити узурпаторів.
Варто визначити зовнішню політику Феодосія, спрямовану на розширення територій Візантійської імперії, наведення державного порядку, пом’якшення кримінального права та судочинства за підтримки церкви, регулювання сімейного права в християнському дусі, поліція безпеки, суспільна гігієна. Внутрішня політика імператора перш за все стосується церковної боротьби з язичництвом, вимогами назавжди заборонити його, підтримування православ’я та переслідування аріанства.
Феодосій вперше ставить принцип державної релігії як умов єдності, змушуючи прийняти її. На відміну від аріанина Валента, Феодосій демонструє себе як ревнителя християнської віри у набутій православній формі. Після того як був возведений на трон, у Фессалоніках прийняв хрещення від єпископа Асхолія із сповідуванням Нікейського Символу віри.
У виданому імператорському едикті 380 року зазначалося, що християнська віра – істинна і виключно допускається у тій формі, яка проповідувалася апостолом Петром в Римі, за якою йшли єпископи Дамас та Петро з Олександрії, що є мужами апостольської святості. Вчення дістало назву «католичного» (вселенського), і тільки прихильникам надається право називати себе «Церквою».
Прибувши до Константинополю вимагав визнання вчення щодо єдиносущності в єпископа аріан Дімофіла, але той обрав заслання. Восени цього ж року Феодосій І супроводжує до столичного кафедрального собору святих Апостолів святителя Григорія Богослова, а в 381 році наказав позбавити єретиків церков і віддати їх православним, заборонивши зібрання в межах стін міста, дозволивши здійснювати їм служіння за його воротами.
Передувала цьому і подія становлення ІІ Вселенського собору в Константинополі, з утвердженням нікейського сповідання віри та забороною єретичних наук, закладення будівництва автокефалії Східної Церкви.
У 384-385 роках імператорським указом заборонено звершення жертвоприношень та дозволено ліквідацію язичницьких храмів. У 391 році останній указ імператора Феодосія назавжди поклав кінець язичництву: публічне та приватне поклоніння ідолам. З сенату винесли ідольську статую богині Перемоги, а в 394 році – погасили вогонь богині Авести, в останні раз дозволено проведення Олімпійських ігор в Греції. Але в глухих кутках імперії вдається зберегти натуральні культи, переплітаючи їх обрядами та звичаями християнства, тобто своєрідний синкретизм.
Імператор Феодосій не завжди залишався благочестивим. Дізнавшись про бунт у Фессалоніках, показово показав владу, стративши на цирковій арені бунтівників. Єпископ Амвросій Медіоланський настільки був шокований кривавою розправою імператора, що не бажав бачити імператора Феодосія, заборонивши тому входження до храму і надаючи сувору покуту за вбивство. Феодосій, скидаючи імператорські шати як простолюдин приходить до покаяння. Цей урок змусив останнього замислитися над вчиненим. Тоді ж Феодосій видає закон, що покарані можуть прийняти страту після тридцяти днів з того моменту, коли був оголошений вирок.
Інший випадок стався в Антіохії, де жителями було розбито статуї Феодосія та Плакілли, імператор розгнівався, але будучи заспокоєний антіохійським архієпископом Флавіаном та застереженим мудрим преподобним Македонієм більше не вдавався до розправ.
Стверджують, що покаяння та смирення Феодосія були настільки великими, що той удостоювався дару звершення чудес, наприклад паломництво в місто Єрусалим. Імператор Феодосій в простому одязі опинився перед храмом Воскресіння Христового, в момент молитви храмові двері відкрилися дуже широко, а в церкві появилося світло, що охоплювало її повністю, наче в свято.
Власноручно ним було переписано текст Святого Євангелія і відбувалося щоденне його читання. Феодосієм повторювалися слова, що краще б він став членом церкви, ніж правителем світу.
У 395 році імператор Феодосій І помирає в місті Мілані, а звідти тіло перевезли в Константинополь і почесно поховали. Феодосій зумів об’єднати дві частини імперії – західну і східну. Помираючи зробив поділ імперії між своїми спадкоємцями – Аркадієм та Гонорієм. Перший отримав Схід, другий – Захід. Від цього часу грецька та латинська частина ніколи не поєднувалися.
За неоціненний внесок Феодосія в розбудові держави та християнства, церква удостоїла його носіння імені «Великий» (подібно ж як і імператора Констянтина).
Його пам’ять вшановується Грецькою православною церквою 17 січня.
Пегас
