Посвячений повинен спочатку навчатися в майстра, який ділиться писаннями, вченнями та знаннями, які не є широко відомими та часто називаються «таємними». Студент опановує різні техніки медитації та вивчає тантру, що зазвичай розуміється як «континуум», як виражено в тантричних текстах. Цей континуум є зразком всесвітньої любові та співчуття, які надприродні сутності будд, лише одним із яких був Будда Шак’ямуні, виявляли людству протягом усього часу.
Прихильник езотеричного буддизму встановлює стосунки з одним із цих будд, а потім його духовно веде сутність (або божество) на шляху до просвітлення як бодхісаттва. Буддизм ваджраяни (також відомий як тибетський буддизм) вважається формою як буддизму махаяни, так і езотеричного буддизму, оскільки він поєднує в собі елементи обох, і більшість шкіл, як-от дзен-буддизм, дотримуються цієї ж моделі, беручи те, що найкраще працює від інших шкіл, щоб доповнити основоположні вчення.
Вірування та практики езотеричного буддизму не настільки відомі чи широко визнані, як вірування та практики популярного буддизму Махаяни, тому що вони такими не повинні бути. Система переконань відкрита лише для тих, хто відчуває покликання слідувати їй і бажає підкоритися настановам майстра.
Система вірувань могла розвинутися як реакція на індуїстське відродження у VIII столітті нашої ери, натхненне працею філософа Шанкари (хоча це твердження оскаржено), який наголошував на багатьох тих самих аспектах віри та знання, які пізніше підтримував езотеричний буддизм, включаючи фундаментальні знання, підпорядкування викладанню магістра та важливість особистого одкровення.
АД
