Творіння візантійського богослова Іоанна Золотоустого адресується тим особам, які бажають стати хорошим прикладом обраної та ввіреної для спасіння отари Христової аби за свою старанність, сумлінну працю отримати гідний спокій у вічних небесних оселях. Сам твір складається із шести слів, можна сказати настанов для пастирів церкви.
У першому слові мова йде про міцну дружбу Василя Великого і ще не досвідченим молодим Іоанном, страх перед прийняттям священства і втечу від нього.
Друге слово стосується священства як високого ступеня любові до Христа, необхідності пам’ятати про Дорогоцінну Жертву, святість Церкви Христової, головні пастирські обов’язки, обрання Господом кандидата на служіння, небезпеку, захист і лікування пастви. Третім словом підкреслюються важливість таїнства священства і його надприродне походження, перевага новозавітного над старозавітним священством, значущість тайнодії для спасіння, значущість священиків як представників ангельського служіння, Хрещення і Покаяння як очищення і відродження в Ісусі Христі.
У четвертому слові йдеться про володіння словом як зброєю для відбиття атак церковнослужителів на прикладі вірного служіння і любові до Господа апостола Павла, оперування науковими знаннями в духовному наставництві, оборону християнської доктрини. П’яте слово дає підказку як оволодіти церковним красномовством, вказує на вміння мистецтва ораторства, прагнення проповідника – Богоугодництво. І на кінець шосте слово має на меті продемонструвати: підготовленість пастиря і його відповідальність за людські гріхи, пересторогу через благорозумність та обережність, ревне ретельне уважне служіння священника, пам’ять про священників як посланців Божих, заступництво перед Богом і священицьку молитва за живих і спочилих, страх Божий і трепет як основні духовні чинники в Богослужінні, можливість спасти себе самого, відмінність покарання священника від віруючих, стан возведення в духовний сан, духовну боротьба з дияволом.
Аналіз праці богослова дає право усвідомити морально-духовний стан тогочасного і сучасного пастирства, його безпосередній вплив на розвиток суспільства, держави, церкви. Насамперед шлях пастирства пролягає через життєві труднощі, відчуття страху, бажання, невпевненості дій, правильності вчинків, розуміння і вирішення проблем. Проблеми можуть бути різного характеру, в яких потрібно прекрасно орієнтуватися. Пастир повинен бути нерозлучним з церквою, де остання має відігравати роль імперативу суспільства. Налагодження людських взаємозв’язків за принципом миру і любові – успіх пастиря заради блага і розквіту держави.
А тому так важливо вірити в Бога і оперувати знаннями, щоб виховувати майбутнє покоління, прищеплюючи їм любов до батьківщини, повагу до батьків, слухання настанов старших, людей похилого віку аби зберегти людську гідність. Розуміючи всю відповідальність пастирі церкви несуть нелегку ношу, чимало небезпек і пасток приготовлено у цьому світі, про які вони навіть не здогадуються.
Шлях спасіння людини не простий, вона має докласти чимало зусиль, щоб пройти, керуючись мудрістю і Святим Духом. Пройдуть не всі, лише ті, що є гідними і обраними Господом і Спасителем Ісусом Христом – основоположником небесної ієрархії, від Нього ж і отримують дар величного таїнства священства. Ні Ангели, ніхто інший зі створінь не наділений такою духовною владою як священик. Саме йому довірені святі таїнства як безцінний дар Божий для лікування і зцілення людських душ.
Панас Вернигора
