Така наука не може зводитися як система схоластичних понять. Видатним богословом початку ХІХ – кінця ХХ століття Булгаковим підкреслюється, що у зв’язку з обставинами таких речей, вважається неправильним, щоб викладена догматична доктрина , видавала вчення за авторитетне та обов’язкове. А тому на думку дослідника Бочкова богословська думка потребує нової парадигми вивчення есхатології в контексті філософії історії, а не за допомоги призми схоластичної теології, котрі згідно поглядів західного дослідника богослов’я Карла Фельми є відповідними до православного церковного досвіду.
Есхатологією подається морально-етичний імпульс перетворення історії людства. Тобто есхатологія не лише є наукою, а й соціальною практикою буття християнина. Дослідником Еммануїлом Клапсісом прослідковується бачення цієї проблеми в іншому: есхатологія має займатися окрім питань кінця історії, суду, життя, котре йде після смерті, ще присутністю Бога в історії як звільняючої надії.
Відтак есхатологічну думку православ’я пов’язують із соціальним служінням, перетворюючими процесами світу з допомогою Євангелія, котре російський філософ Бєрдяєв називає «активно-творча есхатологія, єдиний заклик якої – оновлення світу». Христос Яннарас впевнений у незнанні Церкви щодо есхатології. Ввіряючи себе любові Божій, сподівається. Така довіра – інший вид знання. Воно швидше за все не психологічне, а містичне.
Митрополитом Іваном (Зізіуласом) досить чітко пояснюється зв’язок есхатології з історією, про що засвідчує сам: синтезом історії в есхатології створюється те, що розуміється як таємна природа Церкви.
Величезний внесок для подальшого розвитку християнської есхатології зроблено Бєрдяєвим, Франком , Миколаєм Федоровим, Сергієм Булгаковим, Антоном Карташовим, богословами Олександром Шмеманом, Олександром Менем, митрополитом Ілларіоном Алфєєвим, професором МДА Олексієм Осіповим. Сучасною проблематикою есхатології займалися християнські мислителі та західні богослови: Юрге Мольтман, Ніколас Томас Райт, Томаш Шпідлік, Ганс Кюнг, Девід Бентлі Харт, Христос Янарас, митрополит Георгій Ходра, митрополит Іван Зізіулас.
Практично усі соціальні сфери буття людини віднесені до есхатології. Християнська есхатологіє є інтегрувальна, так що цілісною гілкою християнської теології об’єднуються християнське прагнення до наближеного Царства Божого, активної соціальної позиції земного життя з подоланням християнством дуалізму, розділення, схизми, дихотомії буття, гріховної інертності та пасивності. Теологом Кюнгом нагадується, що вступ людини с сферу панування Христа, означає прийняття безпосередньої участі в дедемонізації світових ідолів з досягненням людського, християнського суспільства.
Есхатологічною парадигмою Церкви християнин не відводиться від сутнісних питань соціального буття, про що стверджують скептики з цинічними прагматиками. Так західним екзегетом Томом Райтом визначено, що правління неба, Бога має стати реальністю у світі, оскільки може вже сьогодні, в майбутньому привести до спасіння, притому спасіння людства, водночас через тих, що врятувалися – спасіння світу, оскільки таким твердим підґрунтям є для місії Церкви.
Пегас
