Під час правління Селевкідів, а також пізніше за римського та візантійського владарювання в Палестині, відбувався розквіт очікувань на прихід особистого месії. Особливу популярність здобувало уявлення про двох месій: священика-месію з дому Аарона та царського месію з дому Давида. Ці месії розглядалися як ідеальні лідери, сповнені божественної волі, які мали керувати соціорелігійним порядком. Уявлення про месіанізм включало й апокаліптичні елементи, які мали містичний характер. Історичні джерела свідчать про появу пророків того часу, таких як Іван Хреститель та Ісус, що підтверджували месіанські очікування.
Під час Першого єврейського повстання проти Риму та наступного Другого, апокаліптичні ідеї стали особливо активними. Руйнування Другого Єрусалимського храму у 70 році н.е. та переслідування посилили месіанські уявлення серед євреїв, але пізніше такі тенденції стали менш помітними. У «Мішні», першому великому текстовому творі цієї традиції, немає згадок про тисячолітнє царство. Проте апокаліптична література залишалася популярною, і в цей час важливою стала концепція воїна-месії. Віра в те, що месія з дому Йосипа передує месії з дому Давида, включала ідею його загибелі у битві проти Гога і Магога. Ця концепція розвивалася наприкінці 2-го століття і пов’язувалася з ідеєю, що прихід месіанства передує стражданням та катастрофою. У деяких версіях месіанська епоха зливалася з Останнім часом і Страшним судом, приводячи до відкриття «нового неба і нової землі» серед руйнування і катастрофи.
Іван Гудзенко
