В православній традиції церква розуміється як дуже важливий духовний організм в якому, і тільки в якому можливе спасіння.Але спочатку, за логікою статті єпископа Калліста почнемо з того, що викликало таку необхідність в спасінні. Адже людина була створена за образом та подобою Божою. Перш за все це гріховність та гріхопадіння. Людина грішить не тільки протягом свого життя, але й має першородний гріх, який йде від Адама.
Історично, віра в першопочаткову гріховність відрізняє грецьку та латинську традиції. Грецькі богослови не надавали їх такого значення, але все одно цю ідею можно зустріти в текстах. Концептуально ідею першородного гріха розробив Августин.
Але згідно вчення християнства, таїнство хрещення спокутує всі гріхи. Тому першороний гріх не слід розуміти як якусь провину конкретної людини. Першородний гріх богослови розуміють як загальний стан людського єства, пошкодженого гріхом.
В результаті гріхопадіння обмежило свободу волі, але на відмінило її. І навіть грішники та люди, що впали зберігають можливість до спасіння. Але вчення церкви, яке говорить, що Христос викупив всі гріхи через свою хресну смерть. Після Воскресіння в християнстві стало можливо спасіння, на відміну від старозаповітного часу. Але не означає, що кожен спасеться. Іоан Богослов піше: “були ті, хто вийшли від нас, але не були з нами”.
Православне вчення відмінне від протестантського, яке говорить про спасіння вірою та католицького, яке свідчить про бургаторіум (чистилище), де після смерті можна спокути свої гріхи, якщо людина була праведною в цілому.
Ще одною умовою спасіння є не закон, як наприклад закон карми в індуїзмі, а милість Бога: “Без мене не можете нічого творити”(Ін 15:2). Кількість добрих справ не грає ролі, якщо людина покаялась перед смертю, вона може заслугувати на спасіння.
Зовнішня обрядовість також не має для спасіння такого великого значення, хоча православна церква має досить пишні та красиві обряди богослужіння та таїнств, які супроводжують людину все життя. Тим не менш, безліч тих, хто не прийняло жодного таїнства опинилась в раю. Наприклад багато перших християнських мучеників були страчені за Христа не прийнявши навіть хрещення. Може статия так, що людина, прийме всі таїнства та не увійде до Царства небесного. Іоан богослов пише: “хрещення в аду відбулося”. Через обрядовість ми можемо впасти в поганство. Християнство направлено на очищення души, а язичництво – що та як зробити.
Церква, як духовна інституція є необхідною умовою спасіння. Поза црковю його немає, стверджують всі православні богослови. Часом спасіння розуміється як справа соціальна. Відомий слов’янофіл Олексій Хом’яков піше: “ніхто один не спасається”. Церква в такому розумінні виступає в образі судна спасіння. Навіть одне з можливий форм у будівництві православного храму є у його формі.
Однак в православній традиції існують думки, які проголошують всезагальне спасіння. Але жодна з них не була підтримана. Так ідею всезагального спасіння захищав Оріген, його засудив V Вселенський собор. Григорій Нісский також виражав надію на спасіння диявола, його ідея також не була підтримана. Російські релігійні філософи, зокрема М. Бердяєв, вважали, що Бог не може відправити в пекло людей, принаймні тих, хто жив правидно, але не знав Христа.
Підводячи підсумок варто зазначити, що головними умовами спасіння є перебування у єдності з церквою, віра у Воскресіння Христа, дотримування заповідей, доброчинність та виконання обрядів. Але в той же час, все це не може гарантувати вічного життя. Головне це стан людського духу та каяття в гріхах. Християнин фактично повинен стати митарем, що покаявся, праобраз якого ми зустрічаємо у Євангелії. Спасіння – це процес який продовжується все життя.
Антон Лисенко
Магістр Логіки
