Вогелін отримав ступінь доктора філософії у Віденському університеті в 1922 році. Починаючи з 1929 року, він викладав право у цьому ж університеті. Проте анексія Австрії нацистами у 1938 році змусила його втекти до Швейцарії, а пізніше — до Сполучених Штатів. У США Вогелін натуралізувався в 1944 році та викладав у низці провідних навчальних закладів, зокрема в Гарвардському університеті, Беннінгтонському коледжі (штат Вермонт), Університеті Алабами та Університеті штату Луїзіана.
З 1958 по 1969 рік Вогелін викладав політологію в Мюнхенському університеті, де заснував Інститут політичної науки. Після цього він повернувся до Сполучених Штатів і працював старшим науковим співробітником у Гуверівському інституті війни, революції та миру при Стенфордському університеті до своєї смерті в 1985 році.
Відомі праці
Серед ключових робіт Вогеліна вирізняються:
- «Новий науковий підхід до політики» (1952): у цій книзі Вогелін критикує позитивізм у суспільних науках та закликає до відновлення метафізичних основ у політичній теорії.
- «Історія політичних ідей»: багатотомне дослідження розвитку політичної думки від стародавнього світу до сучасності.
- «Порядок та історія» (1956–1987): масштабна п’ятитомна праця, у якій автор аналізує символіку ідеї порядку в різних культурах та цивілізаціях.
Інтелектуальний вплив Еріка Вогеліна поширюється далеко за межі академічного світу. Його ідеї про необхідність розуміння історії через символи, міфи та метафізичні основи надихнули багатьох дослідників у галузях політології, історії та філософії. Вогелін також залишив по собі спадщину як критик тоталітаризму та ідеологічного мислення, наголошуючи на необхідності повернення до духовних джерел західної цивілізації.
Іван Гудзенко
