У побутовому вжитку слово епікуреєць стало означати людину, віддану розкоші та комфорту, але справжня філософія Епікура далекий від цього карикатурного образу. Його вчення пропонує етичну систему, у центрі якої — внутрішня рівновага, дружба й життя згідно з природою.
Природа епікуреїзму
Філософія Епікура ґрунтується на кількох основних засадах, що охоплюють як фізику, так і етику.
У фізиці він спирався на атомізм — вчення, започатковане Левкіппом і Демокрітом. Згідно з ним, усе складається з неподільних частинок — атомів, які рухаються у порожнечі. Проте на відміну від своїх попередників, Епікур вважав, що атоми мають не лише механічний рух, а й властивість відхилятися від прямої лінії. Це «відхилення» (clinamen) руйнує абсолютну необхідність у природі, відкриваючи простір для випадковості й людської свободи.
Всесвіт, за Епікуром, нескінченний, а сили в ньому перебувають у рівновазі. Боги існують, але не втручаються у справи світу — вони досконалі та безсмертні, живуть у власній гармонії, яка слугує прикладом для людини.
В етиці Епікур проголосив, що добро тотожне задоволенню, але не у вузькому сенсі чуттєвої насолоди. Найвище благо — це атараксія, стан душевного спокою та свободи від страху і болю. Кінцева мета життя — уникнення страждання, досягнення внутрішнього миру й
Епістемологія та фізика
Згідно з ученням Епікура, джерелом істини є відчуття. Усі сприйняття та уявлення правдиві, бо вони безпосередньо походять від реальності. Помилка виникає не в самих відчуттях, а в хибних судженнях, які ми робимо на їхній основі.
Цей принцип став підґрунтям для його канону — теорії пізнання, що визначала критерії істини. До них належали чуття, почуття задоволення й болю, а також пролепсиси — природні уявлення, сформовані досвідом. На основі цих критеріїв людина могла розпізнавати істинне й уникати омани.
Фізика Епікура — це розвиток атомізму Демокріта, але з важливою відмінністю: він вводив принцип випадковості та свободи. Атоми, за його вченням, рухаються не лише прямолінійно, а й з невеликим відхиленням, що дозволяє пояснити появу нових комбінацій і свободу волі. Так він поєднав механічну закономірність природи з можливістю людського вибору, створивши першу натуралістичну концепцію свободи у філософії.
Епікуреїзм залишив глибокий слід у європейській думці. Його ідеї відроджувалися у добу Відродження та Просвітництва, вплинули на П’єра Гассенді, Томаса Джефферсона й навіть на сучасну філософію прагматизму.
Іван Гудзенко
