Автор епосу невідомий. Імовірно, текст був створений приблизно у XIV столітті до нашої ери, хоча дослідники вважають, що він базується на старіших шумерських міфах. У поемі Всесвіт постає спочатку як первісний водний хаос, у якому ще не існувало неба, землі чи світил. Дві божественні істоти — бог прісних вод Апсу та богиня солоних морів Тіамат — змішують свої стихії, з яких народжуються перші покоління богів.
Молодші боги, нащадки Апсу й Тіамат, своєю гучністю порушують спокій старших богів. Апсу, роздратований галасом, вирішує знищити їх, однак Еа за допомогою заклинання присипляє його й убиває. З тіла Апсу він створює святилище для себе та інших богів, де народжується його син Мардук.
Тіамат, у гніві через смерть Апсу, породжує армію чудовиськ — драконів, зміїв, демонів і велетнів, якими керує її новий супутник Кінгу. Саме проти цієї хаотичної сили виступає Мардук. Озброєний магічною сіткою, бурею та громом, він вступає у битву з Тіамат, перемагає її та розтинає її тіло на дві частини: з однієї створює небо, з іншої — землю.
Після перемоги Мардук встановлює космічний порядок. Він визначає місце світил, встановлює закони руху планет, створює людей із крові переможеного Кінгу, щоб вони служили богам і виконували їхні обов’язки. Таким чином, епос не лише пояснює походження світу, а й визначає місце людини у структурі космосу.
Релігійне значення у Вавилоні
«Енума еліш» займала центральне місце у релігійному житті Вавилона. Її урочисто читали під час свята Акіту — вавилонського Нового року, який відзначали навесні. Цей ритуал збігався з повінню Тигру та Євфрату, що приносили родючий мул, необхідний для землеробства.
Публічне читання епосу символізувало оновлення світу, перемогу порядку над хаосом, відновлення гармонії та божественної справедливості. У цей момент Мардук, як головний бог, знову підтверджував своє верховенство серед усіх божеств. Для вавилонян це означало також підтвердження могутності їхнього міста, яке вважалося центром світу.
Культурні та текстові паралелі
Епос про створення світу має численні паралелі з іншими стародавніми космогонічними міфами Близького Сходу. Подібно до шумерських та угаритських оповідей, «Енума еліш» починається з опису первісного хаосу, з якого виникає порядок завдяки дії божественної сили. Мотив боротьби між хаосом і космосом, злом і добром, є характерним для всієї регіональної міфології.
В ассирійській версії тексту головного героя Мардука замінює бог Ашшур, що свідчить про адаптацію епосу до політичних умов різних держав. Вплив «Енума еліш» можна простежити і в біблійній книзі Буття, де також описано створення світу з первісних вод, поділ неба і землі та встановлення порядку.
Мотиви цієї поеми простежуються й у грецькій, єгипетській, ханаанській та фінікійській міфології. В усіх них космос постає як результат боротьби божественного творця з руйнівними силами хаосу.
Епос про створення світу у Вавилоні став не лише літературним пам’ятником, а й джерелом світоглядних уявлень про походження життя, структуру Всесвіту та роль людини. Його вплив простежується у пізніших релігійних системах, філософських концепціях і космологічних поглядах античності.
Іван Гудзенко
