Народилася зимою 1830 року в американському місті Амхерст, в родині було троє дітей : брат Вільям, молодша сестра Лавінія і Емілі. Дівчина захопилася вивченням літератури, ботаніки, геології. На студентських курсах перебуває у дружніх відносинах з Джейн, Еббі та Сюзан. Саме цими трьома персонами здійснювався вплив на творчу діяльність Дікінсон.
Чотирнадцятирічна студентка Емелі втрачає двоюрідну сестру Софію Холанд. Це для неї було справжнім потрясінням. Тихість дочки змусила батьків замислитися над станом власної доньки і для того, щоб вона відійшла від усього негативного відправили її до Бостона. Із закінченням школи відвідую в Маунт –Лайоні жіночу семінарію. Потім із-за невідомих причин залишили навчання, повернувшись до батьків.
У 1855 році – відвідує з батьком-конгресменом міста Вашингтон та Філадельфію. Емілі ніколи не була заміжньою. Мала хороші відносини з Леонардом Хамфрі – директором Бостонської школи, потім — Бенджаміном Франкліном Ньютоном, який займав посаду адвоката і наблизив до творчості Вордсворта та Емерсона. Уважно вислухавши поезію Емілі, Бенджамін напророкував велике майбутнє як поетеси.
Дівчину зацікавлюють інші твори, зокрема таких авторів як Лідія Марія Чайлд, Генрі Логфелло, сильно вплинула Шарлотта Бронте своїм романом «Джейн Ейр». Ознайомившись із Сент-Джонсом Ріверсом, згідно його книги вирішує вчинити як персонаж, даючи ім’я своїй собаці Карло. Життя Емілі проходило в задоволенням, святкуваннях та заходах, навіть тоді, коли помер її наставник, якого найбільше поважала — Леонард Хамфрі.
Емілі, в листі до подруги Абії висловлює сум, назвавши відданим – власні сльози, які може дати спочилому вчителеві. Найбільше листів було отримано Сюзан, що вдало вийшла заміж за брата Емілі – Вільяма. Навіть тоді вона не переставала любити їх обох. Сюзан була для неї як муза та порадник. Будучи вбитою хронічною хворобою матері, поклала на себе важку ношу – домашнє господарювання при садибі Амхреста. Як дбайлива господиня слідкувала за садом, час від часу читала. Настав вирішальний період творчої діяльності Емілі. Вона зуміла зібрати ще раніше написані праці в книги, але побоюючись критики, не наважувалася це зробити. Сусіди вважали її якоюсь дивною, адже ніде публічно не з’являється, носить білий одяг, надає перевагу розмови через зачинені двері. Відбувалися непоодинокі листування Емілі з іншими. Сама ж поетеса хворіла досить часто, проте не підозрювала якою хворобою. Академічне навчання залишила.
Чорна смуга в житті поетеси остаточно добила, адже важко пережити втрати рідних та близьких (батьки, друзі, племінник). Нею ж була написана низка віршів: «Ось усе – що принесла я тобі»; «Подруга поетів – Осінь минула…»; «Як змінився кожний пагорб!..»; «Я дізнаюсь – чому?…»; «Я п’ю з перлових кружок…»; «Цивілізація жене Леопарда» та інші.
Два з половиною роки мучилася з нефритом, не змогла подолати цю важку хворобу. У п’ятдесяти п’ятирічному віці 1886 року померла. Поховання поетеси Емілі Дікінсон відбулося в рідному місті Амхерст.
З 1890 року – вірші Дікінсон отримали світову славу. Талант поетеси визнав увесь світ. Близько тисяча вісімсот віршів було нараховано в її бібліографії, частина – у російському варіанті перекладу. В основному у віршах описувалася любов, природа, сум, смерть.
Пегас
