Його духовним наставником був інший представник Калонімів — Юда бен Самуїл Хасид, легендарний пієтист з Регенсбурга, чия фігура стала символом німецького хасидизму. Саме під впливом Юди бен Самуїла Елеазар сформувався як мислитель, що поєднує традицію Галахи з містичними інтерпретаціями божественної реальності. Вже в 1201 році він обійняв посаду рабина у Вормсі — одному з найважливіших центрів єврейської культури в Ашкеназі. У 1223 році він узяв участь у синоді в Майнці, що розглядав надзвичайно складні питання релігійного співіснування з християнами, зокрема щодо ділових стосунків та податкових пільг, що розділяли єврейську громаду.
Особливістю творчості Елеазара є спроба синтезу раціонального та ірраціонального, законничого та містичного, повчального та теургічного. Його відомий етичний трактат «Рокеах» (вперше надрукований у 1505 році) є не лише посібником з єврейського права, але й енциклопедією духовного життя німецьких євреїв. У цьому кодексі міститься близько 497 розділів, що охоплюють майже всі аспекти повсякденної та релігійної практики — від ритуалів суботи та свят до морального очищення й каяття. Елеазар трактує найскладніші теми, як-от єдність Бога, крізь призму правових норм, намагаючись поєднати об’єктивну норму з внутрішнім переживанням трансцендентного. Саме ця синтетична методологія й робить «Рокеах» унікальним документом як у галузі етики, так і містики.
Не менш вагомими є його коментарі до П’ятикнижжя та П’ятикнижжя сувоїв: «Пісні пісень», «Рут», «Плач Єремії», «Еклезіаста» і «Естер». Ці тексти він розглядав не лише в канонічному контексті, але й у містичному — через призму символізму, гематрики, алегорій, імен божественних сил. Він писав тосафот до Талмуду — коментарі, що демонструють його ґрунтовне знання рабиністичної традиції і глибоке розуміння логіки галахічного мислення.
Особливе місце в його богословській системі посідає концепція кавод — «божественної слави», яку Елеазар інтерпретував як форму божественної присутності, що може бути об’єктом містичного пізнання. Відповідно до його вчення, кавод є не просто символом, а еманацією Бога, що дозволяє Його наближення до світу створеного. Така інтерпретація має паралелі з християнською ідеєю логосу та східною ідеєю іманентного божества, однак в юдейському контексті вона розкриває глибоку містичну інтуїцію щодо природи божественної трансцендентності. Його підхід до теургії, мистецтва впливу на надприродні сили, засвідчує глибоку залученість у сакральні практики, які виходять далеко за межі раціонального богослов’я.
На тлі домінування рабиністичної ортодоксії Елеазар бен Юда Вормський виступив як постать парадоксальна — він одночасно був законником і містиком, інтерпретатором та реформатором, аскетом та гуманістом.
Іван Гудзенко
