Основні риси екзистенціалістського мислення
Провідною ідеєю екзистенціалізму є те, що людське існування завжди конкретне та індивідуальне. Це не абстрактне поняття «людини як такої», а «моє існування», «твоє існування» тобто неповторний і відповідальний досвід. Існування трактується як проблема не в теоретичному сенсі, а як запитання, яке ставить саме себе: ким я є, у чому сенс мого буття, як мені бути? Це запитання постає перед кожним індивідом у контексті обмежених, але реальних можливостей вибору.
Екзистенція завжди існує «у світі», тобто в певній історично й культурно обумовленій ситуації. Людина не існує у вакуумі — вона живе серед інших, взаємодіє з речами, суспільством і часом. Цей факт робить людське буття відкритим, але водночас обмеженим. Як висловлювався Мартін Гайдеггер, людина — це Dasein, тобто така істота, яка «перебуває у світі» і через це надає світові сенсу.
Критика метафізичних ідеалів
Екзистенціалізм виступає проти традиційних філософських концепцій, які або зводять людину до абстрактної субстанції (наприклад, Розуму, Свідомості, Наддуші), або намагаються редукувати її до об’єктивних фактів, як це робить науковий позитивізм. Людина, з точки зору екзистенціалістів, не є «готовою істотою», яку можна пояснити або описати; вона є проектом, який сам себе визначає через вибір і дію. Саме тому екзистенціалізм заперечує необхідність як фаталізму, так і наукового детермінізму. Водночас він відкидає і соліпсизм, наголошуючи на зв’язку людини з іншими у спілкуванні, конфлікті, любові, співбутті.
Теїстичний, атеїстичний і гуманістичний екзистенціалізм
Екзистенціалізм не є єдиною системою — це радше спільність філософських підходів, що можуть мати протилежні акценти. В одних варіантах (наприклад, у Марселя) він має релігійний вимір: Буття трактується як трансцендентне джерело, з яким людина встановлює особистий зв’язок. В інших (наприклад, у Сартра), навпаки, Бог відкидається, а людина стає єдиною істотою, яка створює саму себе через вибір. Існують і гуманістичні варіанти екзистенціалізму, які підкреслюють скінченність людського буття, але не втрачають віри в його сенс через автентичність і відповідальність.
Ідейні джерела та інтелектуальні витоки
Філософія екзистенціалізму ввібрала у себе кілька потужних джерел європейської думки. Від Святого Августина вона успадкувала увагу до внутрішнього світу особистості, що стає простором пошуку істини. Від Ніцше рішуче звеличення життя у всій його суперечливості та ірраціональності.
Ці джерела сформували центральні теми екзистенціалізму: тривогу перед відповідальністю за власне буття, страх перед смертю, відчуження у масовому суспільстві, страждання як онтологічний факт, провину за реалізований вибір, нудьгу як наслідок повторюваності та абсурдність життя в умовах безглуздих або суперечливих обставин.
Інтерсуб’єктивність як умова буття
Особливу увагу екзистенціалізм приділяє відносинам між «Я» і «Ти». Це може бути як автентичне міжособистісне спілкування, так і повна відсутність справжнього діалогу в умовах анонімного масового суспільства. Водночас екзистенціалісти підкреслюють, що «Я» не може бути повністю зрозуміле поза зв’язком із «іншим», чи то іншою людиною, чи Богом. Саме через це індивідуальне існування постає як взаємозв’язок або персональний, або безособовий.
Онтологія, мова і сенс
Філософи-екзистенціалісти намагалися проникнути в сенс Буття через різні шляхи: через аналіз часу (у Гайдеггера), через мову (етимологічний аналіз буденного словника), через символи і шифри (у Марселя), через психоаналіз (у Сартра), через концепцію можливості (у Ясперса). Незважаючи на методологічну відмінність, усі ці підходи зводяться до пошуку автентичного досвіду Буття як джерела сенсу.
Терапевтичний аспект філософії
Екзистенціальний аналіз не обмежується теоретичними побудовами він має й терапевтичну функцію. У розумінні таких філософів, як Ясперс чи Франкл, розуміння своєї ситуації, прийняття відповідальності, визнання меж і страхів усе це відкриває шлях до автентичного буття. Людина звільняється від фальшивих ідентичностей, які нав’язує масова культура, і починає жити у згоді з власною природою.
Представники та школи екзистенціалізму
Німецька традиція екзистенціалізму представлена філософами Мартіном Гайдеггером і Карлом Ясперсом. Французький екзистенціалізм поділяється на персоналістичну течію (Габріель Марсель), атеїстичну (Жан-Поль Сартр) і феноменологічну (Моріс Мерло-Понті). В Іспанії екзистенціалізм представляв Хосе Ортега-і-Гассет, в Італії Нікола Аббаньяно. Важливо зазначити, що відмінності між ними зумовлені не лише мовними бар’єрами, а й фундаментальними світоглядними позиціями: Сартр і Марсель, наприклад, мали протилежні тлумачення свободи, віри та сенсу.
Екзистенціалізм — це філософія вибору, відповідальності, свободи та обмежень, що протистоїть як метафізичному абстрагуванню, так і редукціонізму науки.
Іван Гудзенко
