Структурно підходячи до викладу теми ексклюзивізму та прозелітизму пропоную почати з першого. Це зумовлено логікою аргументації та історичною послідовністю. Отже, язичницький світ сповідував політеїзм. Звичайно, що в епоху Осьового часу, теорію якого описує К. Ясперс, небагато людей вірили в олімпійських богів, але політеїстичні релігії підтримувалися на державному рівні. Наприклад, одне з обвинувачень Сократа, що привело до його страти було те, що він не поважає богів полюса.
Поганськи ідоли більше відігравали роль покровителів міст та полюсів, аніж трансцендентальних істот. Так в Афінах поклонялися богині Афіні, в Ефесі поклонялися Артеміді… Особливістю поганського культу було те, що житель одного полюсу, який перебував в іншому, міг спокійно принести жертву богам, які були покровителями цієї місцевості. Так само вчиняв і той, який приїзджав в гості до першого. Якщо відбувалась війна, один поліс перемагав над іншим, то поганець робив висновок, що боги полюса-переможця були сильніши за його і міг спокійно принети їм жертву. Адже, за психологією поганця все, що відбувається на Олімпі відображається на землі. Тобто, якщо боги полісу переможуть, переможе й сам полюс.
Християнство ризикувало загубитися в такому релігійному світі. Христос став би одним з мільйонів богів. Одна з притензій раннім християнам проявлялась в тому, що язичницький світ був не проти того, щоб вони поклонялися Христу, умовою було окрім Ісуса поклонятися ще й “державним” богам. Християнське розуміння трансцендентного не допускало такого, навіть якщо християнин принижений, знедолений, він не може відріктись від свого Бога. Християнин вірив що, лише одна релігія є істиною, що поганські боги – це християнські біси.
Ексклюзивізм у ранньому християнстві можна знайти в текстах апологетів. Особливо цікаву та насичену апологетику можна побачити в антиюдейській полеміці, основоню тезою якої була обрання Богом нового народу, сім’я Ізраіля по духу, замість старого семені Ізраїля за плоттю.
Коли христянство набуло сили та стало державною релігією Східної Візантійської імперії, вже ніхто відкрито не виступав проти нього. Християнство набуло засобів для здійснення масштабної прозелітичної діяльності. Така форма невернення неофітів відрізняється від звичайної місіонерської діяльності тим, що місіонер може навернути до церкви людей лише своїм прикладом, логікою пояснення, спілкуванням тощо. Прозелітична форма навернення намагається використовувати обставини для того, щоб вплинути на людину (наприклад громадянські права). Звичайно, що кількість навернених в такий спосіб рахується тисячами.
Прозелітизм випливає з ексклюзивізму, зокрема з вищезгаданої ідеї про новий Ізраїль. Крім цього, свою роль зіграло есхатологічне уявлення перших християн. В перші століття воно було особливо сильне. Християни вірили, що кінець світу настане незабаром і їхнім завданням є донесення до поганців слова Божого.
Звичайно, ці дві особливості християнської религії є досит спірними у богословському плані, зокремо в тому, що людина повинна приймати хрещення добровільно, чого не завжди можна сказати про наслідки прозелітичної діяльності. Але хотілося б підкреслити, що вони були умовами виживання християнства.
Лисенко Антон
Магістр філософії
