Джон Беконторп: філософ і теолог аверроїстської традиції

Джон Беконторп (бл. 1290, Беконсторп, Норфолк — †1346?, Лондон) був одним із провідних англійських теологів і філософів XIV століття. Його філософські позиції, хоч і не завжди ортодоксальні, зробили його культовою фігурою в середовищі ренесансних аверроїстів, які називали його Princeps Averroistarum — «князем аверроїстів». Беконторп здобув освіту в кармелітському монастирі в Блейкні (Норфолк), продовживши навчання у престижних центрах середньовічної філософії  університетах Оксфорда та Парижа. Його викладацька діяльність пов’язана з Кембриджем, а можливо, і з Оксфордом.

У 1329–1333 роках він виконував обов’язки провінціала англійських кармелітів, після чого остаточно присвятив себе викладанню та науковій діяльності. Саме в цей період формується його унікальна філософська ідентичність, яка поєднувала глибоке знання схоластики, інтерес до арабської філософії та критичне ставлення до офіційного богослов’я.

Філософські позиції та вплив Аверроеса

Хоча Беконторп не підтримував фундаментальні засади філософії Аверроеса, його коментарі до творів мусульманського мислителя здобули особливе місце у європейській інтелектуальній традиції. Він виступав не лише як інтерпретатор, а й як критичний коментатор поглядів Аверроеса та Арістотеля. Беконторп високо оцінював силу раціонального аналізу, надаючи великого значення філософському пізнанню, але при цьому не ставив розум вище віри.

Його тлумачення ідей Аверроеса стали джерелом натхнення для мислителів епохи Відродження, особливо в Італії, де аверроїзм зберігав впливові позиції в університетських колах. Завдяки Беконторпу латинська філософська традиція зберегла критичний діалог з арабською думкою, зокрема в контексті проблеми співвідношення віри й розуму.

Іван Гудзенко