В сучасній Японії вона сприймається як духовна практика, яка не має відношення до релігії або ж буддистської школи. Прості люди практикують дзадзен переважно під контролем буддистських монахів у храмах. Більшість місцевих храмів дають можливість ознайомлення з практикою. В одних випадках наочна практика надається безкоштовно, в інших – потребує оплати у розмірі тисяча п’ятсот вон.
Дзадзен потребує максимальної сконцентрованості. Для обрання правильної пози необхідні правильні навики та вміння. Спочатку людина сідає на дзабутон (спеціальна подушка), ноги мають бути схрещеними (поза лотоса), руки з’єднанні і покладені перед собою, також необхідно випрямити спину, очі залишити напіввідкритими, закрити рот, дихати животом.
Під час глибокого дихання через ніс слід рахувати вдихання та видихання повітря, сконцентрувавши увагу на правильних діях, що з часом може пропадати і свідомість дихального процесу. Важливою річчю в дзадзені виступає правильність дихання. Коли поєднується три елементи: правильні поза, дихання та стан свідомості, то в той мент відбувається заспокоєння думок та проявляється першопочаткова природа людини. В разі становлення дихання сутністю людини, її душа з тілом стають порожніми, навколишній світ починає сприйматися в його першопочатковій. Іссю – медитаційний сеанс, в момент якого запалюється ароматична паличка (за звичай може горіти від 30-40 хвилин).
У дзадзені можна поміти ще таку особливість: палицю кейсаку. Використання цієї палиці практикується у школі Ріндзай . Медитація очолюється монахом, і якщо той помічає, що людина втрачає зосередження, міняє позу або ж засинає, користується кейсакою, б’ючи нею по плечі. Мета – привернення уваги людини до зробленої нею помилки під час медитації.
Тому суть дзадзена – досягнення власної природи та визволитися від омани, з усвідомленням порожнинної сутності буття. Відтак ті, що практикують дзадзен повинні сидіти з відсутністю думок, віддаляючись від повсякденної суєти. Така умиротворена практика дзадзену стала доступною для кожної людини.
Пегас
