Історія релігій, Католицизм        18 Жовтня 2018        82         Прокоментуй!

Другий Ліонський собор (1274)

Намагання  папи  схилити їх  усіх  під владу  Латинської  імперії  закінчилися  нічим.  Та  й зрештою  візантійці не  змогли  стерпіти такого  нахабства.  У 1261 році  розпочинається  війна між  імператором  Михаїлом  ІІ Палеологом , з допомогою  союзників  із Генуї  проти  загарбників  міста Константинополь.  Імператор  завдав  нищівного  удару  по латинському війську Балдуїна ІІ і той  змушений  був тікати  і просити підтримки  папи  задля  здобуття  ним  імператорського  престолу.

Становище  Візантійської  імперії   було доволі  складним. Римським папою Урбаном  IV приймається  рішення по відлученню від церкви  союзників  візантійського імператора  Михаїла  Палеолога – генуезців  і робиться  заклик  до Хрестового походу  на місто Константинополь.

Карл Анжуйський,  який  є тестем  Балдуїна ІІ  розпочинає війну з Палеологом,  ретельно підготувавши  військо.  Крім того ситуація  навколо Константинополя ускладнилась, оскільки  вівся  наступ із двох  сторін –  спочатку болгари, а вже потім  латинці  з Пелопонесу.  Імператор навіть  не мав  підтримки зі сторони  духовенства, ні від  константинопольського патріарха  так  як  незаконно, шляхом  злодіяння   отримав  престол  після  зміщення та осліплення  свого  конкурента –  імператорського сина Іоанна (його батько- імператор Феодор ІІ Ласкаріс ).

Досить напружені  відносини спостерігалися  і між  патріархом  Германом та  імператором Михаїлом,  в результаті  перший  через нарікання  народу  залишив  кафедру.  Імператор  поставив  патріархом  іншу  людину зі свого оточення – Йосифа,  не  питаючи при цьому  волі  свого народу.  Це викликало  невдоволення  духовних осіб, а також  мирян.  Таким  чином  утворилася  сильна партія  прихильників  попереднього патріарха  Арсенія.  Жителями  Нікеї  було знайдено  сліпого  юнака, який  нагадував  їм  сина імператора Феодора ІІ – Іоанна,  визнали  його  як свого  імператора.

Такий  хід справ  не сподобався  Палеологу  і він  вдався до хитрого маневру – звернувся  до папи за допомогою у зупиненні  військ  Карла  Анжуйського,  внутрішніх та зовнішніх ворогів.  Завоювавши  Константинополь  Палеолог  умудряється  налагодити  відносини між  папами – Урбаном та Климентом,  намагаючи їх підкупити через  послані  дорогі  подарунки,  бажав, що  церкви  були об’єднанні.  В тім  переговори позитивних результатів не принесли.  Адже  папи не виявляли довіри до  імператора.  Лише  у 1271 році  новий  папа – Григорій Х  пішов  на поступки  імператору,  але з умовою підпорядкування  східних церков  йому.  Західна  Церква  пішла  хитрим шляхом.

У 1274  році  папа Григорій Х  збирає  Ліонський  собор, запрошуючи на нього  візантійського імператора. Для того, щоб вирішити  питання об’єднання  церкви, папа  висуває головну  умову – латинський  Символ віри (додаток «і Сина») та  визнання верховенства папи.  Лист  папи  був прочитаний  Палеологом  уважно,  в тім  із унією з Римом    не погоджувалося  духовенство на чолі з патріархом Йосифом.

Не зважаючи на умовляння  імператора, візантійське  духовенство  не підтримало  рішення  адже вважали  його  приниження  усієї Східної  Церкви. Патріарший  хартофілакс  Іоанн Век  виступив  перед імператором, назвавши  латинян  таємними єретиками, за  що  був  ув’язнений.  Пізніше  імператору  вдалося схилити його на свою сторону.  Михаїл  Палеолог  надсилає  папі лист  щодо  уповноваженої особи, яка буде присутня  на  соборі  і представлятиме інтереси Східної Церкви.

Крім того,  його турбувало  питання  протидії  патріарха  Йосифа  і  розісланого ним окружного  послання  східним ієрархам  аби не  бути  в юрисдикції  Риму. Східне духовенство  умовило  патріарха  Йосифа  піти в монастир не надовго,  якщо  унії з Римом не відбудеться,  тоді  він знову зможу очолити патріаршу кафедру, а   випадку  здійснення  унії – повинен її залишити  назавжди.  Підготувавши грамоту  від імені  духовенства  Константинополя  відправив  послів   взяти участь  в соборі  у Ліоні. Роль послів  виконували –  патріарх Герман  та логофет  Георгій Акрополіт.

Прибувши  на  Ліонський собор, побачили  папу та  латинських прелатів, які вже зібралися  у ньому.  Під час діяльності  собору  розглядалося  питання  єднання  Церков. Папа  сказав, що  розділення не повинно бути  і  грецьке  духовенство  переходить під його пряму юрисдикцію.  Георгій Акрополіт  та  інші  духовні  особи, які прибули з Константинополя, від імені  імператора Михаїла ІІ  дали клятву  Римській Церкві щодо  збереження  віри та визнання папського верховенства.

Із задоволеними обличчями ,  багатими  подарунками  від папи  повернулися  посли  від імператора,  в Константинополь прибули  і папські посли.  За  наказом папи Грихорія Х, враховуючи  союз  двох  церков,  встановлено  мир  Візантії з Карлом Анжуйським. Після  введення  унії  в Константинополі, патріарх Йосиф залишив  кафедру, а на йог місце став Іоанн Век. Богослужіння  проводилось із поминанням  папи Григорія  Х.

Ортодокси не  могли  стерпіти уніатів, припиняючи  будь-які з ними відносини, спілкування,  доторкання до них.  Спочатку  імператор  улесливими словами намагався  схилити  православних,  а вразі  відмови  вдався  до  жорстких методів  покарання.  Жорстокість  імператора  не  мала  меж, він не жалів  своїх  родичів.  Наступник папи Миколай ІІІ  хотів  бачити реалізацію  унії.  Присилає до Константинополя  легатів виконати задуману  місію. Імператор  демонстрував  легатам  грамоту  з викладеною католицькою доктриною та підробленими підписами  нібито  східних єпископів,  провів їх по в’язницям  із засудженими  антиуніатами.

Після  цього,  між папою Миколаєм ІІІ та  імператором  Михаїлом ІІ – прихильником  унії  був укладений  союз.   У 1281 році  після того як римський  престол очолив  папа Мартин IV  і дізнався  про  не існування унії в Константинополі,  віддав  анафемі  імператора.  Імператор  наказав  більше  в богослужінні  не згадувати  ім’я папи.  Проти  Палеолога  розпочав війну  Карл Анжуйський.  У битві  з ним перемогу  отримав  імператор Михаїл ІІ.  Так було покладено кінець Ліонській унії.  Із  піднесенням  на престол  Андроніка ІІ, сина і спадкоємця ситуація  змінилася.  Імператор відстоював ортодоксальну  позицію.

Константинопольський  собор 1283 року  поклав  край стражданням  Східної Церкви. Він  засудив  вчення  filioque ,  віддав  церковному  суду Іоанна Века, змістив  його з патріаршого престолу, відіславши чим подалі.   Осквернені  уніатами церкви були  пересвячені за  православним  чином.  В Східній  Церкві  запанував довгоочікуваний  мир.

Борис  Нечуйко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Дмитрук Игорь о появлении и трансформации мистицизма

Рубрики
Ми у Facebook