У 202 році до нашої ери македонський цар Філіп після походу в Малу Азію, атакував Пергам та Родос. Оцінивши ситуацію, пергамський цар Аттал І почав активізувати дії по створенню союзної коаліції, направленої на Македонію, заручаючись підтримкою Еталії, Афін, Риму. Але до цього, Рим мав свої проблеми: існувало чимало противників ідеї війни за межами Італії, оскільки це могло б обернутися трагічно для самої держави.
Серед таких противників зустрічалися землевласники. Та й зрештою Друга Пунічна війна продемонструвала народу небажання народу проливати кров. Змінювати настрій народу довелося активним агітаторам і пропагандистам, котрі говорили, що македоняни готують вторгнення в Італію.
Римський сенат не стояв осторонь таких проблем, а тому виставив ультиматум македонському цареві за принесені ним образи в Пергамі, відправляючи на Схід послів від Риму. Посли відвідали грецькі міста і коли побачили штурм Філіпом Македонським Абідоса, то ен витерпіли подібного знущання, оголосивши Македонії війну. Початок війни припав на 200 рік до нашої ери і тривав до 197 року до нашої ери.
Рим зумів закріпити свої позиції в Греції. Крім того, у 198 році до нашої ери колишні союзники Македонії – Еталійський та Ахейський союз приєдналися до римлян. Македонія як держава виснажилась через втрату ресурсів, що призвело до росту опозиції в країні, по відношенню до царя. Спроба заключення миру з Римом не мала успіху.
У 197 році до нашої ери македонські війська були знищені, а як саме буде далі відомо. Подальші бойові дії вже не мали ніякого смислу. Від початку тривало чотиримісячне перемир’я, а вже потім було укладено мирний договір з Римом. Договір передбачав сплату контрибуції. У мирному договорі з римлянами йшлося про виведення військового гарнізону з Греції, що бойовий флот, з полоненими, заручниками та перебіжчиками належить Риму, скорочується македонська армія до на п’ять тисяч військових, позбавляється важкого озброєння, не можливості оголошувати війни без згоди з сенатом.
Пергаму повернули бойові слони, острови: Егіну, Родос, такі міста як Стратонікія, Карія, Афіни, з островами – Лемнос, Імброс, Делос, Скірос. Текст документу затверджують в Римі, реалізацію його виконання доручили сенатській комісії на чолі з Фламініном та ще десятьма особами. Сента був стурбований активністю Антіоха ІІІ, а тому бажав використати Філіпа Македонського.
Хвилювання наростали як в Греції так і Римі. Грецькі поліси бажали отримати самостійний статус. У Римі повстали раби. У 196 році до нашої ери на Істмійських іграх Фламінін оголосив про звільнену Грецію. У 197 році до нашої ери війська в Македонії входили під пряме підпорядкування проконсула Фламініна. Фламінін виконує поставлене на нього завдання.
Ним заключаються союзи зі Спартою, Беотією, Фесаллією. Фламінін підходить до Скотусса, місцевості під назвою «Собачі голови» (Кінокефали) і знаходить там царя Філіпа. Фламінін закликав римське військо, нагадавши про славу предків, а Філіп – про подвиги македонців. Між двома сторонами зав’язався бій.
Римлянами були застосовані бойові слони. Хід битви закінчився розбиттям військ, Філіпу залишалося тікати в Темп, а звідти до Македонії. Македонський цар звертається до Фламініна про заключення мирного договору. Коли римлянин зібрав представників від союзу, то етолійці вимагали, щоби Філіп Македонський був позбавлений престолу, в тім проконсул натякнув на Македонії як сильному оплоті проти варварів із півночі. Етолійці запевняли проконсула в не залишенні царства за Філіпом Македонським, так як вони не матимуть спокою через нього.
Філіп V вирішує здатися в руки переможцеві.
Римлянин пропонує мирну угоду македонському цареві, який має привілей тільки на Македонію, з умовою виведення з грецьких міст, що в Європі та Азії усіх гарнізонів, виданням військових кораблів, сплатою тисячі талантів від військових утримань. У користуванні Філіпа Македонського залишалося п’ять тисяч воїнів, з відсутністю бойових слонів, Македонія зобов’язувалася згідно договору не воювати. В якості заручника в цьому перемир’ї видали сина Філіпа – Деметрія. Мирний договір затвердив сенат, відправивши до Греції десятьох представників для упорядкування справи по новим союзникам.
Так, могутня монархія Македонії стала насправді слабкою державою, втративши величезний грецький вплив. Римська політика у всілякий спосіб намагалася знищити Македонію, позбавивши її морської сили. Греки підозрювали Філіпа Македонського у підкупі при заключенні мирної угоди. Заключення миру мало б слугувати неочікуваній зустрічі військ Фламініана з Антіохом Сирійським.
До того ж Флавіміан розігрує невеликий політичний жарт з Македонією і не дивлячись на гарантовану свободу грекам в містах Халкіда та Дімітрія залишає військові римські гарнізони.
Після цього сенатською комісією вирішувалося питання політичного устрою держави, зміни устрою Греції та кордонів окремих від неї держав.
Пегас
