Важливим аспектом ведичної релігії було протиставлення двох груп надприродних істот: девів і асурів. У Рігведі ці групи ще не мали чіткої етичної відмінності обидві могли виступати як божества, пов’язані з космічними силами. Але вже в пізніших текстах, особливо в Брахманах і Упанішадах, асури набули негативного образу, що протистоїть благочестивим девам.
Еволюція образу девів в індуїзмі
У пізньому індуїзмі образ девів зазнає значної трансформації. Пантеїстичні та мономістичні системи філософії, такі як веданта, розвивають ідею єдиного Абсолюту, що охоплює все. У цьому контексті деви втрачають свою автономію й починають розглядатися як підпорядковані прояви Єдиного Верховного. Таким чином, їхня функція змінюється з незалежних космічних сил на служителів більшої божественної цілісності.
Цей перехід був також результатом спроб філософського узгодження різноманітних форм релігійного досвіду з уявленням про єдине джерело всього сущого. Водночас у народній практиці деви зберігають своє значення як об’єкти поклоніння, особливо в таких традиціях, як шиваїзм і вішнуїзм, де Індра, Брахма, Сур’я чи Дурґа залишаються активними культовими фігурами.
Протиставлення девів і асурів у зороастризмі
Цікавою є інверсія значень поняття дева у зороастризмі. На відміну від індійської традиції, де деви поступово утверджуються як позитивні божества, у зороастризмі, згідно з ученням Заратуштри (Зороастра), вони набули негативного значення. Деви були відкинуті як демони, що служать неправді (другу) і темряві.
Зороастризм надає перевагу ахурам (відповідникам ведичних асурів), з яких найвищим є Ахура Мазда — творець світу і джерело добра. Така зміна змісту відображає глибокий культурний поділ між індоарійськими та іраноарійськими спільнотами, які, ймовірно, мали спільне походження, але пішли принципово різними релігійними шляхами.
Образ девів як демонічних сил закріпився в перській літературній традиції, зокрема у великій епічній поемі «Шах-наме» поета Фірдоусі. Тут деви постають як сили зла, що протистоять героям людства і божественному порядку. Аналогічні мотиви відлунюють у християнських образах диявола, що зберігають сліди архаїчного уявлення про девів як суперечливих істот.
Девати в буддизмі
У буддійській космології концепція девів трансформується в образ деват — богів і богинь, що населяють небесні сфери. Вони перебувають у найвищому з шести станів існування нижчого світу — кама-дхату (царство бажань). Хоча девати є істотами великої могутності та блаженства, вони не є вічними та підлягають переродженню, як і всі живі істоти.
Серед численних небес буддизму особливе значення мають:
- Небо Тусіта, де мешкає майбутній Будда Майтрейя, який очікує свого часу для появи у світі людей;
- Небо Тридцяти трьох богів на чолі з Індрою (санскрит: Індра, палійською: Сакка), який зберіг свою важливу роль навіть у буддійському контексті;
- Небо Чотирьох Царів-Охоронців, що відіграють роль захисників світу і часто асоціюються з охороною святинь і ченців.
Хоча девати в буддизмі можуть надавати допомогу праведним істотам, їхня участь обмежена природою карми, і вони самі не є об’єктом спасіння. У цьому полягає головна відмінність між буддійським і ведичним/індуїстським підходом до божественного.
Образ девів у релігійних системах Індії та Ірану зазнав складної еволюції від натуралістичних богів природи у ведичній релігії до підпорядкованих божественних істот в індуїзмі, демонізованих сил у зороастризмі та небесних мешканців у буддизмі. Таке різноманіття інтерпретацій свідчить про гнучкість релігійної думки і здатність адаптувати давні концепти до нових філософських, моральних і космологічних контекстів.
Іван Гудзенко
