Тривале поминання померлих живими зберігало душу померлого в потойбічному світі. Греки, як і інші згадані культури, вірили в багатьох богів, які часто дбали про своїх людей, але так само часто переслідували власне задоволення. В Греції, вірування в природу та характер богів мали великий вплив на культурний та інтелектуальний розвиток. Божества, які часто сприймались як капризні та примхливі, створювали стимул для роздумів та пошуку змісту життя серед філософів. Платон, зокрема, у своїх діалогах неодноразово висловлював критику щодо грецької концепції богів, зазначаючи їхню непередбачуваність та непостійність у втручанні у людські справи. Його роздуми над цими питаннями спонукали до пошуку вищого розуміння та моральних цінностей, що лягли в основу його філософських досліджень.
Ксенофан, інший відомий давньогрецький філософ, також висловлював сумніви у існуванні грецьких богів. Він стверджував, що грецька концепція бога була антропоморфна і відображала лише уявлення людей. Ці висловлювання та подібні думки інших філософів викликали глибокі роздуми щодо природи божеств та їхнього впливу на світ. Проте, незважаючи на критику, для більшості греків боги залишалися об’єктами шанування та поваги. Це особливо стосувалося померлих, яких вважали частиною світу богів. Вони відігравали важливу роль у ритуалах та обрядах, пов’язаних з похоронами, що свідчило про тісний зв’язок між релігійними віруваннями та повсякденним життям грецького суспільства.
Греки завжди зверталися до богів за порадою, незалежно від того, чи стосувалося це державних справ чи особистих рішень у їхньому житті. Наприклад, Ксенофонт, відомий письменник, спитав Сократа, чи мав він приєднатися до армії Кіра Молодшого у поході до Персії. Сократ порадив йому звернутися до божеств у Дельфа. Однак замість свого початкового запитання, Ксенофонт поцікавився, якого бога краще залучити до своєї справи. Це виявилося успішним, оскільки він уникнув катастрофічного походу і повернувся додому врятованим.
У римській релігії люди також були віддані божествам, але вона була дещо більш залежною від грецьких впливів. Багато римських богів походили з грецької міфології, з деякими змінами. Ритуали та обряди вшанування богів були невід’ємною частиною державних справ у Римі, а також забезпечували стабільність суспільства. Проте, не всі божества були однаково прийняті. Наприклад, коли поклоніння єгипетській богині Ісіді стало популярним, імператор Август заборонив будувати будь-які храми на її честь, стверджуючи, що це може підривати авторитет уряду та релігійні переконання. Таким чином, для римлян боги були важливою частиною їхнього життя, і вони зобов’язані були шанувати їх за їхні дари.
У римській релігії важливе було не лише шанування «головних» богів, але й духів дому, відомих як Пенати. Вони були духами, які доглядали за домом, забезпечуючи його безпеку та гармонію. Людям очікувалося висловлювати щире вдячність за їхню опіку, згадуючи про них при вході або виході з дому. Статуї Пенатів виносили зі шафи й ставили на стіл під час обіду, а жертви залишали біля вогнища. Ті, хто виявляв вдячність, мали нагороду у вигляді здоров’я та щастя, а ті, хто забували про це, можливо, страждали через свою невдячність. Практика розпізнавання духів місця, зокрема дому, була поширеною і в інших культурах, хоча із різними відомостями.
Іван Гудзенко
