ІV. НЕЖИВА ПРИРОДА
Подібним, але не таким самим є анімізм — віра в наявність душі у природних об’єктах, зокрема й неживих. Якщо антропопатизм є лише схильністю людської психіки бачити людські почуття в нелюдському, то анімізм — це вже вірування.
Аніматизм (від лат. Animatus «аніматус» — «одухотворений») — віра в існування розлитої у світі певної безособової сили, що впливає на життя людей. Він є однією з форм релігії, яка була характерною рисою вірувань первісних людей. Виникнення аніматичних уявлень — це перша спроба осмислення світу людиною. А оскільки людина схильна до антропопатизму, вона надає об’єктам світу рис свого характеру, діяльності та переживань.
Уперше слово «антропоморфізм» (надання людської форми) застосував давньогрецький філософ Ксенофан, який жив у VI–V століттях до н. е. Він звернув увагу на те, що люди описують богів подібними до себе: грецькі боги мали світлу шкіру, тоді як ефіопські — темну. Одначе тут варто зробити уточнення: Ксенофан лише критикував людські уявлення про божеств, але при цьому визнавав існування єдиного Бога, який «ні тілом, ні думкою не подібний до смертних».
Із розвитком наукового пізнання ці божества дедалі більше замінювалися природними поясненнями. Виявилося, що стихії та природні явища не мають доказів існування в них душі чи її аналога. Так, англійський антрополог Едвард Тайлор висловив думку, що духи та боги в міфологіях і релігіях є наслідком олюднення явищ природи. Це також потужний прояв антропопатизму.
Але варто зазначити, що без цього наївного пояснення світу не почався б довгий шлях пізнання людиною Всесвіту, що триває і досі. Одначе це стосується лише віри в духів природи, предків-покровителів та богів політеїзму (багатобожжя).
Тут ми бачимо потребу в магічному мисленні — коли людина вірить, що існує нібито зв’язок між її внутрішнім станом (бажаннями) чи символічними діями (ритуалом) та зовнішнім світом. Це є основою для магії, де вже цілеспрямовано відбувається досягнення певної мети надприродним шляхом через задобрювання духів, як-от прикликання дощу в посуху. Отже, стихії та об’єкти природи сприймаються як такі, що можуть «гніватися» чи «радіти», і тому до них варто звертатися.
Окремо треба виділити богів, наприклад, як у Стародавньому Єгипті. Хоча вони мають ознаки зооантропоморфізму, де людські та тваринні риси переплітаються, треба розуміти, що в психологічному аспекті вони людиноподібні. Також образи богів можуть мати джерело в архетипах за Юнгом, як-от Зевс — батько-патріарх, Афродіта — коханка чи Арес — воїн.
Тінь — це просто відсутність світла. Але первісні люди сприймали її як частину душі. Навіть зараз тінь ворога сприймається як сам ворог. І знову ж таки, помилка сприйняття збільшує шанс на порятунок, бо скептик має менше шансів урятуватися. А тінь від гілок дерева видається «руками», що тягнуться. Безперечно, є більш побутові та приземлені приклади, як-от дощ «іде», «злий» вітер чи Дніпро «реве».
Не варто думати, що процес олюднення — це тільки ознака звичайної людини чи нефахівця. Фахівці теж вдаються до антропопатизму навіть у своїй вузькій галузі. Еволюційні біологи, добре знаючи, що біологічна еволюція та природний добір — це зовсім не особистості, також висловлюються у стилі «еволюція спроєктувала око».
- V. ВСЕСВІТ
Трохи інша ситуація, коли мова заходить про Єдиного Бога, як у монотеїзмі, деїзмі чи пантеїзмі. Адже тут Бог, згідно з вірою, — це не частина природи, а її першопричина, уособлення чи сила над нею.
Телеологія (від грец. telos «телос» — «результат, завершення» та logos «логос» — «слово, вчення») — філософське вчення, за яким усі процеси є реалізацією наперед визначеної мети. Це і є філософською формою цілепокладання (те, що робимо ми, люди, коли ставимо ціль). І така мета є зазвичай проявом Бога. Це є світоглядним відповідником того, як людина оцінює інших: якщо щось сталося у групі, то це свідомий намір людей. Така особливість є передумовою виживання, адже ми — колективні істоти, і нам життєво необхідно розуміти мотиви інших.
У філософії Людвіга Феєрбаха стверджується, що уявлення про Бога є наслідком відображення в людській свідомості найкращих людських якостей, як-от мудрість, могутність, доброта та справедливість. За Феєрбахом виходить, що ми створили Бога за своєю подобою, а не навпаки (Буття 1:26). Згідно з професором філософії Євграфом Дулуманом, Бог — це уособлення невідомого. У неполітеїстичних версіях релігій на Бога покладається роль упорядника, розуму та волі серед хаосу Всесвіту з його невідомістю».
Антропоцентризм (від грец. anthropos «антропос» — людина та лат. centrum «центрум» — центр) — це філософське вчення, за яким людина є центром Всесвіту і метою всіх подій, що в ньому відбуваються. У богослов’ї вважається, що вона створена Богом «за образом і подобою Своєю»; тоді як марксизм визначає людину як найвищий ступінь розвитку матерії, що самоусвідомлює себе. Антропоцентризм — це принцип, відповідно до якого людина є завершенням еволюції світобудови. Іншими словами, одним із результатів цілепокладання матерії чи Бога є людство.
Панпсихізм — це погляд, за яким розум або його аналог є фундаментальною та всюдисущою рисою реальності. Тут ми бачимо, що властивість людини, як-от розум, переноситься на Всесвіт. Це може бути основою для пантеїзму (всебожжя).
Іронічно, але атеїсти та матеріалісти теж олюднюють Всесвіт, коли вживають вислови на кшталт «природу не обманиш» чи «фізика не терпить порожнечі».
Одначе варто згадати контраргумент вірян. Апофатичне богослов’я, також відоме як негативна теологія (лат. via negativa), є формою теологічної думки, яка намагається наблизитися до розуміння Бога шляхом заперечення Його характеристик.
Визначення йде через заперечення. Так, замість того щоб казати, що Бог є тим чи іншим (катафатичне, або позитивне, богослов’я), апофатичний підхід зосереджується на тому, чим Бог не є. До прикладу, не можна сказати, що Бог існує у звичайному людському розумінні, але можна сказати, що Він не є неіснуючим. Також існують поняття незбагненності та невимовності. Базова передумова полягає в тому, що сутність Бога є непізнаваною для людського розуму та мови загалом. Людська мова, що оперує скінченними поняттями, занадто обмежена, щоб описати нескінченне, чим і є Бог». Таким чином відбувається спроба подолання антропопатизму. Цей підхід допомагає уникнути зведення божества до людських категорій та запобігає наділенню Бога людськими рисами чи, поготів, людською подобою.
Але необхідно навести і критику апофатизму в богослов’ї. По-перше, катафатичне богослов’я явно виникло раніше, а апофатичне — пізніше, як розвиток та переосмислення першого. По-друге, Бог у деїзмі (де Він поза світом) або Бог через містичний досвід не може мати широкого застосування. Факти антропології та релігієзнавства свідчать про масове звернення до Бога, що неможливо або майже неможливо у випадку Його апофатичності. По-третє, віряни спілкуються з Богом через молитву, а отже, наділяють Його певними людськими рисами як особистість. Навіть у релігійних апофатистів є містичний досвід спілкування з Богом.
Додатково варто навести два контраргументи до апофатичного богослов’я, використовуючи саму логіку апофатичності. Перший — у стилі езотерики та містицизму Карлоса Кастанеди. У нього є поняття «нагваль», яке неможливо описати словами. А оскільки поняття «Бог» уже є певним терміном, то він стає «тоналем», адже його можна якось окреслити. Це, згідно з Кастанедою, також спосіб олюднити чужість світу, щоб не збожеволіти. Своєю чергою, спекулятивний реаліст Юджин Такер вводить поняття «Світ-без-нас». У цій концепції реальність не тільки існує незалежно від нашого сприйняття, а й «байдужа» (знову ж таки, людська емоція!) до наших категорій. Тож «Бог» і є суто людською категорією.
Наостанок можна згадати про «апофатичну» науку. Чорні діри та стан сингулярності в них (де закони фізики не діють), а також темна матерія, темна енергія та темні потоки — усі ці об’єкти об’єднує те, що ми знаємо, чим вони не є, але не розуміємо, чим вони є насправді. Тому у квантовій фізиці популярним є анти-антропопатичний заклик «заткнись і рахуй» (англ. shut up and calculate), що спонукає не шукати здорового глузду у світі, який не має нічого спільного з людською інтуїцією.
P.S. Отже, незалежно від того, який у людини вік, професія чи життєвий досвід, ми всі живемо у психічному світі, де антропопатизм — це норма, а не виняток. Мозок споживає багато, навіть надто багато енергії та поживних речовин, і тому, щоб не було «перегорання» від роздумів, вмикаються різні спрощення світу та емоції. І антропопатизм є одним із таких клапанів. Навіть свобода волі, ймовірно, є способом наділити роботу мозку (нейрохімічний автоматизм) людською волею!
Людина не єдина у своєму переписуванні світу на лад власного внутрішнього стану. Так, коти «окотячують» нас (феліноморфізм), коли приносять здобич, щоб ми «навчилися» полювати. Собаки «особачують» (кіноморфізм), а коні «оконячують» (гіппоморфізм), коли сприймають нас як ватажків у своїй зграї чи табуні. А птахи можуть сприймати нас навіть як своїх шлюбних партнерів! Якщо додати дрібку наукової фантазії, то ШІ (алгоритмопатизм) та потенційний позаземний розум (екзопатизм) також сприйматимуть світ через призму власного інтелекту.
Тому шукайте людину в іншій людині, щоби нелюдина не стала для вас «людиною»!»
Д ж е р е л а :
The Mysteries of Plant ‘Intelligence’ [Zoë Schlanger] https://www.theatlantic.com/magazine/archive/2024/06/plant-consciousness-intelligence-light-eaters/678207/
Чи є у рослин інтелект? [BBC] https://www.bbc.com/ukrainian/science/2015/12/151203_plants_underestimated_intelligen_sa
Карта: Разом — Наука соціальної психології [Бертрам Малле] https://ukrayinska.libretexts.org/Соціальні_науки/Психологія/Карта%3A_Разом_-_Наука_соціальної_психології_(NOBA)/02%3A_РОЗУМІННЯ_СЕБЕ_ТА_ІНШИХ/2.03%3A_Теорія_розуму
https://en.wikipedia.org
Дмитрук Андрій
