До Тибету було запрошено індійського майстра Падмасамбхава — махасіддху, якому приписують підкорення духів місцевої релігії Бон і їх включення до служіння буддизму. Саме в монастирі Сам’є (792–794) відбувся собор, що визначив перевагу індійської традиції над китайською.
Період занепаду і відродження
Після IX століття Тибет пережив майже двохсотлітній період занепаду буддизму. Відродження почалося у XI столітті, коли тибетські паломники масово вирушали до Індії за текстами й навчанням. Велику роль у цьому процесі відіграв індійський наставник Атіша, який прибув до Тибету в 1042 році. З цього часу буддизм глибоко інтегрувався в усі сфери тибетського життя — від культури еліти до політичного управління.
Канон і перекладацький подвиг
Одним із найвизначніших досягнень тибетської громади став переклад величезного масиву буддійської літератури тибетською мовою. Було сформовано два основні зібрання:
- Бка’-‘г’юр — переклади «Слова Будди»;
- Бстан-‘г’юр — переклади коментарів та трактатів.
Ці багатотомні корпуси включали сутри, тантри, коментарі й гімни, ставши фундаментом тибетської інтелектуальної традиції.
Реформа Цонкхапи і «Жовті капелюхи»
Наприкінці XIV — на початку XV століття реформатор Цонкхапа заснував школу Гелуг, відому як «Жовті капелюхи». Вона підкреслювала дисципліну, філософську строгість та централізовану організацію.
У 1578 році монгольський правитель Алтан-хан надав титул Далай-лами главі цієї школи, а в XVII столітті п’ятий Далай-лама став теократичним правителем Тибету. Вважалося, що Далай-лами є втіленнями бодхісаттви Авалокітешвари.
Поруч із ними існувала інша впливова постать — Панчен-лама, якого вважали втіленням Будди Амітабхи. Він виконував переважно духовну роль.
Влада, монастирі та зовнішні впливи
Тибетські монастирі часто володіли значними ресурсами і мали політичний вплив. Деякі абати походили з аристократії, а монастирі іноді ставали укріпленими центрами влади.
У XVIII столітті Маньчжурська імперія, а пізніше британці та китайські сили намагалися використати суперечності між Далай- та Панчен-ламами. У 1959 році після невдалого повстання Далай-лама XIV залишив Тибет і оселився в Дхарамсалі (Індія).
Діаспора і сучасність
Після 1959 року тибетські біженці створили нові центри в Індії, Європі та Північній Америці, активно поширюючи тибетський буддизм у світі. Водночас у самому Тибеті релігійне життя зазнало важких переслідувань, особливо під час Культурної революції.
Наприкінці XX століття обмеження частково послабилися, але політична напруга залишається. Попри це, тибетський буддизм продовжує існувати як потужна духовна і культурна сила.
Іван Гудзенко
