Основи Брахмо Самадж
Рам Мохун Рой, засновник Брахмо Самадж, виступав проти багатьох аспектів традиційного індуїзму. Він не визнавав авторитету Вед, не вірив у аватарів — божественні втілення богів, і відкидав концепцію карми та сансари — процесів причинно-наслідкових зв’язків і циклів народження та переродження. Брахмо Самадж не підтримував індуїстських ритуалів поклоніння богам через статуї або зображення, що було дуже прогресивним кроком для того часу. Рух також не визнавав кастову систему та політеїзм, критикуючи ці аспекти індуїстського віросповідання.
Цей рух запозичував деякі християнські практики, надаючи великого значення молитвам і медитаціям, а також усвідомленому поклонінню Богові як єдиному та непереможному. Водночас під впливом ісламу та християнства Брахмо Самадж відкидав ідею множинних богів, що було контрастом до традиційних індуїстських вірувань.
Соціальні реформи та досягнення Брахмо Самадж
Хоча Брахмо Самадж не мав великої кількості прихильників, його вплив на соціальні реформи був великим. Рух активно підтримував освіту для жінок, піднімав питання повторного шлюбу для вдовиць та боролась з дитячими шлюбами. Одним із значних досягнень Брахмо Самадж було створення Товариства поміркованості Band of Hope, яке заохочувало здоровий спосіб життя та боротьбу з алкоголізмом.
Особливу увагу привернула особиста історія Кешаба Чандера Сена, наступника Рам Мохуна Роя. У 1866 році він очолив нову гілку Брахмо Самадж, яка стала більш еклектичною та космополітичною, активно підтримуючи соціальні реформи, включаючи боротьбу з кастовою системою і рабством жінок.
Розвиток та відокремлення гілок Брахмо Самадж
Коли Дебендранат Тагор, наступник Рам Мохуна Роя, відкинув ведичний авторитет і зробив розум та інтуїцію основою руху, він поступово відійшов від традиційних індуїстських звичаїв. У результаті, радикальна група на чолі з Кешабом Чандером Сеном у 1866 році організувала свою власну гілку Брахмо Самадж, відому як Брахмо Самадж з Індії, яка здобула велику популярність завдяки своїм активним реформаторським кампаніям.
Однак внутрішні суперечності не забарилися. Кешаб порушив власні принципи реформ, домовившись про шлюб своєї доньки з принцом Куч-Бехара, хоча обидві сторони були неповнолітніми. Це викликало обурення серед послідовників, і в 1878 році вони утворили третю гілку Брахмо Самадж — Садхаран Брахмо Самадж, яка повернулась до традиційних індуїстських поглядів, зокрема до вчення Упанішад.
Вплив на індійське суспільство та спадщина
Брахмо Самадж і його гілки зробили значний внесок у зміни індійського суспільства, і хоча сам рух поступово втратив свою популярність у ХХ столітті, його соціальні принципи були прийняті як основні на рівні індійського суспільства. Прогресивні ідеї про рівність, освіту для жінок і відмову від кастової дискримінації стали частиною сучасної індійської культури.
Іван Гудзенко
