Вчення про церкву та передвизначення
Вікліф сповідував жорсткий предестинаризм, який дозволив йому розмежувати «видиму» та «невидиму» церкву. Справжня церква, на його переконання, складалася не з ієрархії, а з обраних Богом людей, незалежно від їхнього статусу. Такий підхід підривав богословське обґрунтування папської влади та робив інституційну церкву історичною, а не сакральною реальністю.
Заперечення транссубстанціації
Найгучнішим богословським конфліктом стала критика вчення про транссубстанціацію. Як філософ-реаліст, Вікліф вважав неможливим знищення субстанції хліба та вина в євхаристії. Він тлумачив це вчення як логічно суперечливе й небіблійне, а інколи навіть як форму ідолопоклонства.
Натомість Вікліф стверджував, що після освячення хліб залишається хлібом, але Христос присутній у таїнстві в реальний, хоча й нематеріальний спосіб. Ця позиція стала однією з головних причин остаточного розриву з ортодоксальним богослов’ям.
Переклад Біблії та проповідницький рух
Найбільш тривалий вплив Вікліфа пов’язаний із перекладом Біблії англійською мовою. За його ініціативою було створено два переклади, які зробили Святе Письмо доступним широкому загалу. Вікліф вважав Біблію єдиним безпомилковим джерелом віри, що має замінити авторитет церковної традиції.
Ця ідея сприяла виникненню руху лолардів — мандрівних проповідників, які поширювали біблійні тексти та закликали до морального оновлення християнства. Хоча точний ступінь участі Вікліфа в організації руху залишається дискусійним, саме його вчення стало його ідейною основою.
Після 1381 року, на тлі соціальних потрясінь і посилення церковної реакції, твори Вікліфа були засуджені, а його прихильники переслідувані. Попри інсульти та ізоляцію, він продовжував писати до смерті в 1384 році.
У перспективі Реформації Вікліфа почали сприймати як першого реформатора, який відкрито поставив під сумнів богословські та інституційні основи середньовічної церкви. Його спадщина стала містком між схоластичною традицією та новою епохою релігійного мислення.
Іван Гудзенко
